Напади на територію Карпатської України зачалися ще тоді, коли ми були в Ужгороді, цебто від половини 1938. Мадярські терористи нападали на околиці Берегова й Севлюша.
Щойно ми приїхали до Хуста, як зачалися напади польських терористів на околиці Волового й Нижніх та Вишніх Верецьок. Проти мадярських терористів билася жандармерія, билося й військо.
Як мені д-р Дудикевич реферував із Волового, польські терористи говорили між народом по-українськи й голосили, що вони — українські націоналісти (?), вислані Маслосоюзом (?), то знов товариством «Просвіта» (?) зо Львова, щоб визволити Карпатську Україну з-під чеської неволі й прилучити до України (?).
Закликали, отже, народ, щоб ішов враз із ними проти чехів.
Розкидали теж відозви в обороні Бродія. Таборували в колибах та в опущених оборогах під полонинами і, йдучи лісовими та полонинськими стежками, нападали несподівано на різні околиці Волівщини. Інша група на-падала в околицях Нижніх Верецьок.
Жандармерії на поміч стала місцева українська молодь, зорганізована в Січі. Багацько геройського оповідали мені про бої, штуку маневрування й хитрощі цих відділів.
Кадр з фільму “Срібна Земля. Хроніки Карпатської України 1919-1939”, жандармська стація
Кадр з фільму “Срібна Земля. Хроніки Карпатської України 1919-1939”, жандармська стація
Мабуть, у половині січня напади терористів завмерли; говорено, що їх розбили наші хлопці, то знов довідалися ми, що Німеччина вислала до Польщі протестну ноту, в якій застерігалася проти надсилки терористів і проти змагання тим способом змінити раз усталені границі. Досить, що напади терористів завмерли. Але… тим більш перебігачів із Галичини з’явилося в Хусті, в Січі…
Оповідали про свої терпіння в польських тюрмах, про свої богатирські діла підчас утечі. Дуже доброго розвідного апарату було треба, щоб пересіяти цих людей, але такого апарату не було.
Перевірювали тим способом, що казали… говорити «Отче наш» і вдовольнялися, — мовляв, це наш…
Воно прикро про ці речі писати й виказувати, які недомагання були і в простих, ясних речах, але коли ці всі недомагання нотую, то в тій глибокій вірі, що може нам знову доведеться переживати подібні ситуації, то бажання моє, як і нас усіх, щоб ми знову не перевіряли «Отченашем» тотожности, характеру й завдання людей у часі війни.
Деяких терористів розкрито в Січі в Хусті, й вони, приперті до стіни, виспівали, що були членами терористичних виправ у Карпатську Україну і що тепер вислали їх до Січі, щоб із середини її розкласти. Мали бути гарячими українськими патріотами, мали виступати проти чехів, Польщі і проти Мадярщини та проти старшого, мало рішучого українського громадянства.
…Ідуть військові старшини, розмовляють між собою по-чеськи, як приступає до них січовик і кричить:
— Тут Карпатська Україна, ви старшини української держави й ви мусите говорити по-українськи! — У цій хвилинці дістає поличника, біжить з криком до поліцая, щоб цей вилеґітимував старшину, цей відмовляється, січовик кричить, що й поліціант зрадник — ось так зачиналися патріотичні оргії. Січовика ніхто не карає, що він втрутився не у своє діло і що спричинив небажане збіговище на вулиці, навпаки… оправдують: він робив це із святих патріотичних почувань…
Декуди пробували ці банди знищити мости, але що не мали мабуть між собою фахівців, ніде не знищили ніодного моста, хіба що тільки ушкодили, проте вбили кількох жандармів, гайників та граничних сторожів.
Джерело: Бірчак Володимир. Карпатська Україна: Спогади і переживання /Післямова Романа Офіцинського. – Ужгород: Ґражда, 2007. – 200 с.
Trackbacks/Pingbacks