11-го жовтня 1938. Вчорашнього дня, ранком о 4-ій годині, в нашій країні з’явилися мадярські терористи. Біля станції Беня напали на боржавський залізний міст, вбили одного вояка, що там був на сторожі, пошкодили міст екразитом і напали на потяг число 1108.

Вбили також начальника станції, ограбили подорожніх, кілька наших вояків полонили і відвели з собою. Подалися в берегівські винниці та ліси. Вслід за тим мадярське радіо пустило брехню, що це місцеві повстанці…

Навмисно цікавився я, чи хоч один є між ними з тутешніх, але дістав таку відповідь, що це виключно голота з Мадярщини… І між ними активні старшини, вояки і всіляка босячня, переодягнена в цивільний одяг та першорядно озброєна.

Ще ніколи так не слідкував я за радіовістками, як тепер. Людина день і ніч сиділа б біля того апарата і ловила новості. Найбільше цікавить нас віденська українська авдиція, що завжди кінчить словами: “Слава Україні!” Тільки якийсь дідько стало перешкоджає: пустять до радієвої хвилі мотори і просто неможливо слухати.

З Відня почули ми, що Рогач прибув туди. Посадили його чехи до тюрми на кілька тижнів, і то за “цапову душу”. Треба було аж купу інтервенцій, щоб його звідти випустили. Він з важним мандатом виїхав за кордон, і ось чуємо – провадить національну працю далі.

12-го жовтня 1938

Третій день минає, як поїхали наші провідники до Праги, і ще все жодних вислідів. Затвердить Прага, чи не затвердить? Займенує наших міністрів, чи не займенує? Ось питання, на які годі відповісти. Мусить бути наша справа дуже твердим горіхом, що його Прага не в силі розкусити. Чехи не радо випускають владу із рук. Вибудували собі тут тепленькі кубелечка і тримаються, наче реп’ях кожуха!

Ми вже не раз і не двічі сконстатували, що Прага не має здорового розуму. Двадцять років водять нас за ніс та й ще і тепер, в дванадцятій годині, починають спекулювати.

Всі ми нетерпеливо очікуємо вістей з Праги, але жодних повідомлень.

Сьогодні засідала Українська Національна Рада і послала нашим провідникам телеграму до Праги: “Або займенують вас зараз же, або негайно повертайтеся додому, і ми знатимемо, що робити…”

Щоденник. Частина перша. З великих днів Карпатської України