Мапа Карпатської України. Газета «Новий час», №230

Правові підстави приєднання Карпатської України до Української РСР

Правово-політичний розвиток Карпатської України в системі Чехословаччини проходив певними етапами, завершенням яких було визнання для неї федеративного статусу. Ставши частиною державної федерації, Карпатська Україна позбавилася чужих, переважно недоброзичливих, або і явно ворожих елементів на відповідальних посадах адміністративного управління та на чолі інших ділянок суспільного житгя.

На їх місце прийшли представники власного народу. Перехід Карпатської України на федеративну державну систему мав свою майже двадцятилітню конституційну і правову основу, тому ніяк не можна представляти його, як наслідок тогочасних політичних проявів Німеччини та пов’язувати його з Мюнхеном чи Гітлером.

Актом проголошення незалежності Карпатської України докорінно змінилися дотодішні правові відносини між Чехо-Словаччиною і Карпатською Україною. Вони мали за наслідок:

1. Анулювання постанов Сен-Жерменського договору по відношенню до території Карпатської України (Підкарпатської Руси). Відносно Пряшівщини (тепер Східна Словаччина) та частини Мараморощини (тепер Румунія) постанови Сен-Жерменського договору зостали надалі дійсними.

2. Відмінення дотеперішніх державно-правових актів між ЧСР і Карпатською Україною.

3. Утворення зовсім нових основ для державно-правових взаємин.

Проголошення урядом Карпатської України повної державної незалежності 14-го березня 1939 року, затвердженої наступного дня Соймом Карпатської України, має велику політичну вагу, бо віддзеркалює волю населення, конституційно виявлену обраними органами — членами сфедерованого уряду і Сойму. У даних умовах акт проголошення незалежності слід вважати актом революційним.

Президент Чехословаччини Едуард Бенеш
Президент Чехословаччини Едуард Бенеш

Вихідною точкою державної політики Бенеша в екзилі було анулювання результатів Мюнхенського диктату як по лінії внутрішнього впорядкування, так і по лінії міжнародно-правового відновлення держави. Такий зміст має і резолюція, яку Бенеш і його екзильний уряд ухвалив, а саме:

«Все, що відбулося після 19-го вересня 1938 p., відбулося нелегально, протиконституційно і було нам нав’язане погрозами, терором і насильством. Ми цього ніколи не визнаємо» (Beneš E.: Memoirs, p. 106).

На такій політичній базі Бенеш спільно з екзильним урядом будували концепцію континуїтету Чехословаччини в її старих, домюнхенських кордонах.

Зазначена резолюція формально перекреслює найважливіший політичний акт, який стався в ЧСР після Мюнхена, а саме, утворення федеративної державної системи конституційним законом ч. 328 від 22 листопада 1938 р. (36. з. і p.). Згідно з наведеною резолюцією Бенеша, цей закон був проголошений протиконституційним. По відношенню до Карпатської України таке твердження Бенеша є сповна безпідставним, бо Карпатська Україна свої автономні права мала гарантовані конституцією ЧСР і Сен-Жерменським мирним договором. Тому здійснення автономії, навіть і в ширшій федеративно-державній формі було виконанням конституційних зобов’язань Чехословаччини і не може бути протиконституційним актом.

Бенеш ніколи не був прихильником здійснення автономії для Карпатської України, хоч про неї часто говорив і постійно її обіцяв.

Навіть в цій критичній для його визвольної політики добі Бенеш не спромігся мужньо стати на стороні правди й конституції власної держави, на яку сам колись присягав та якої був міністром закордонних справ і президентом.

Проросійська, а до певної міри і прорадянська політична концепція Бенеша і Масарика має свій корінь в історичному розвитку чеського народу, який постійно був виставлений австро-німецькій загрозі і сподівався порятунку від Росії. Це виявилось зразу після більшовицької Жовтневої революції 1917 p., до якої обидва чільні чеські представники — Томаш Ґаррик Масарик і Едуард Бенеш мали позитивне ставлення. Політика Бенеша набрала повного прорадянського змісту щойно в 1935 p., коли загроза Гітлера ставала для ЧСР очевидною, і потім, коли Бенеш заключив з СРСР оборонний пакт. Повної сили й розмаху набрала під час і після другої світової війни, коли стала наріжним каменем його закордонної і внутрішньої політики.

Томаш Гарріг Масарик
Томаш Гарріг Масарик

У період екзильної діяльності Бенеша (1938-1945) Карпатська Україна була предметом розмов між ним і представниками Радянського Союзу. Уже 19-го вересня 1939 р. Бенеш у розмові з радянським послом у Лондоні Іваном Майським заявив:

«Після закінчення цієї нової війни ми повинні безпосередньо і тривало стати сусідами Радянського Союзу. Для нас це один з досвідів Мюнхена! Питання Підкарпатської Русі вирішимо між собою пізніше і, напевно, домовимося».  (Memoirs of Dr. Edward Beneš, p. 139).

При заключенні Договору про дружбу в Москві 1 грудня 1943 року справа Карпатської України в розмові із Сталіном знов була порушена. Сталін мовчки вислухав політичні прогнози Бенеша, чим скріплював його віру в те, ніби Сталін підтримує відновлення ЧСР в її домюнхенських кордонах. В цьому напрямі Бенеш по радіо інформував чехів і давав їм інструкції для підпілля. Бенеш та екзильний уряд беззастережно вірили в добру волю і щирість Радянського Союзу, особливо Сталіна. Таку віру і захоплення найкраще характеризують власні слова Бенеша, сказані по радіо з Москви своїм землякам вдома, після підписання згаданого Договору:

«Для мене цей момент є одним з найбільших у моїй політичній діяльності та моїм політичнім житті». (Broušek J. Miloslav: Československá tragédie, 1956, s. 151).

Сталін був свідомий того, що Карпатська Україна у складі ЧСР і надалі буде місцем плекання української державницької думки та політичним джерелом ідеї незалежності й соборності української держави. Окупацію Карпатської України Мадярщиною в 1939 р. Радянський Союз прийняв із прихованою радістю, що видно з характеру ноти «протесту», надісланої Радянським Союзом до Будапешта. Якщо на думку Бенеша, Карпатська Україна за першої республіки була її мостом до держав Малої Антанти, то після Другої світової війни мала бути мостом ЧСР до СРСР, а в дійсности Сталінові мала служити мостом до Центральної Европи.

Дістатися до Дунайського басейну було давньою мрією як царської Росії, так і Радянської Росії, як, рівно ж, і сучасної Росії.

Сталін добре розумів, що для відокремлення Карпатської України від ЧСР потрібні певні передумови, а саме, зайняття цієї території його армією. Бенеш тоді був екзильним президентом, а не конституційним, тож не мав за собою парламенту держави, потрібного для узгіднення зміни державної території. З тих причин вести дискусію з Бенешом у 1943 р. про зміну державної території Чехословаччини Сталін вважав передчасним.

Сталін, однак, уже в 1942 р. в розмові з міністром закордонних справ Великобританії Іденом визначив свої територіальні претензії, які задумував здійснити після успішного закінчення війни. Заявив, що між іншими територіальними вимогами мав намір «приєднати частину Фінляндії та Мадярщини (очевидно, Карпатську Україну. — В. Ш.) до Радянського Союзу» (Див.: Bishop Jim: FDR’s Last Year, April 1944 — April 1945, New York, 1974, p. 288).

Можна припустити, що Бенеш щойно в 1944 р. збагнув мовчанку Сталіна про Карпатську Україну та небезпеку, яка з того йому загрожує. Тому вирішив уперше ввійти в контакт з карпатськими українцями в еміграції, сподіваючись на їхню підтримку у випадку плебісциту на Підкарпатській Русі.

До дальшої конкретизації взаємин між Бенешом і Сталіном не дійшло, бо в Словаччині вибухло протинімецьке повстання, яке спричинило перерву в контактах з провідними особами чехословацького підпілля.

Зміна тактики Сталіна настала аж тоді, коли в жовтні 1944 р. Червона армія вступила на територію Карпатської України, в місто Хуст. Сюди Бенеш одночасно відправив делегацію чехословацького уряду на чолі з міністром д-ром Франтішеком Нємцом. Однак з’їзд Народних Комітетів, що відбувся 26-го листопада 1944 р. в Мукачеві, ухвалив таку постанову: «Перший з’їзд Народних Комітетів всієї Закарпатської України постановляє:

1. Возз’єднати Закарпатську Україну зі своєю великою матір’ю Радянською Україною і вийти із складу Чехословаччини.

2. Просити Верховну Раду Української Радянської Соціалістичної Республіки і Верховну Раду Союзу Радянських Соціалістичних Республік включити Закарпатську Україну до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки.

3. Уповноважити й зобов’язати Народну Раду Закарпатської України здійснити рішення З’їзду — возз’єднати Закарпатську Україну з Радянською Україною» (Márkus Vasil: Ľ Incorporation de l’Ukraine Subcarpathique a L’Ukraine So-vietique 1944-1945, Louvain, 1956, p. 115).

Джерело: Вікентій Шандор. Спомини. Карпатська Україна 1939-1945

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *