Закарпаття, за умовами Сен-Жерменського мирного договору, підписаного 10 вересня 1919 року, увійшло до складу Чехословацької республіки під офіційною назвою Підкарпатська Русь.
Договір передбачав, що край отримає автономні права, надто ж у сфері самоврядування. Більш чітко правовий статус Закарпаття було визначено в конституції Чехословацької республіки від 29 лютого 1920 року. Підкарпатська Русь отримала право на власний законодавчий орган – сойм, який міг видавати закони щодо мови, релігії та освіти, на представництво в чехословацькому парламенті, а також на губернатора краю. Однак празький уряд до 1938-го свідомо зволікав із наданням цієї автономії, остерігаючись відцентрових тенденцій у державі. Водночас конституційне законодавство ЧСР принесло на Підкарпатську Русь демократичний політичний режим із усіма його правовими інститутами, громадянськими свободами та правами, багатопартійністю, плюралізмом і парламентаризмом. Це сприяло становленню громадянського суспільства у краї.
Одним із ідейних натхненників та лідером українофільського руху на Закарпатті у міжвоєнний період був греко-католицький священик, багаторічний директор Ужгородської учительської семінарії о. Августин Волошин. Він був послом (депутатом) до чехословацького парламенту, а 1933-го очолив Народно-християнську партію, що стояла на проукраїнських позиціях. Українофіли наголошували на етнічній, лінгвістичній та культурній єдності місцевого слов’янського населення із рештою українського народу по другий бік Карпат і активно працювали над підвищенням його національної свідомості. Вони об’єдналися в Першій Руській (Українській) Центральній Народній Раді, що черпала свою легітимність іще з 1918–1919 років.
Кінний відділ ясінської “Січі” на чолі з Дмитром Климпушем під час святкування тисячоліття св.Вацлава у Празі. Українці пройшли маршем у козацьких і гуцульських одностроях. 28 вересня 1935 року.
Урочистий з’їзд з нагоди відкриття будинку Просвіти в Ужгороді. 1928 рік.
Інтерновані вояки УГА в Ужгороді. Перед строєм стоїть начальний командант УГА (1918) і віце-консул ЗУНР в Ужгороді (1921–1923) полковник Гнат Стефанів.
Джерело: УІНП
