Шановні учасники траурного зібрання!
Дорогий наш друже і побратиме Миколо! З глибоким сумом і болем у серці разом з Вашою родиною сприйняли ми сумну вістку, що Ви покидаєте нас, Ви, на кого ми постійно орієнтувалися, ким пишалися, починаючи від мужнього, волаючого до боротьби голосу, аж до вашої стрункої постаті, увінчаної непокірливою з орлиним поглядом головою. Ми ніколи не забудемо, як в кінці 90-х на одному з велелюдних віче свій палкий виступ саме Ви вперше закінчили словами «Слава Україні!». Після тривалого, нав’язаного нам різними режимами сну від цих слів одним стало моторошно, інші з тривогою почали оглядатися, але переважна більшість дружно відповіла Вам «Слава!».
Все своє життя разом зі своїми відважними братами Ви були на передовій визвольної боротьби за незалежну Україну, за що лиха доля нагородила вас усіх тюрмами, таборами, переслідуваннями. Та лише Вам поталанило дочекатися вільної, незалежної України. Брат Дмитро в 1945 році за тоталітарного більшовицького режиму загинув на Верховині у нерівному бою, брат Юрко за участь у підпільній боротьбі став довголітнім каторжником таборів ГУЛАГу, в Сибіру й загинув. Перефразовуючи слова поета, про них можна сказати: «Коли ви вмирали, вам дзвони не грали»… Наймолодшого з братів – Василя теж спіткала подібна доля. Після повернення з таборів додому з підірваним здоров’ям недовго милувався він своєю милою Гуцульщиною.
Спостерігаючи зараз за нами в своїй духовній іпостасі, Ви, уславлений наш наставнику, можете бути задоволеними собою. Адже Ви все зробили без страху і сумнівів, що від Вас залежало, аби наш народ жив нарівні з народами цивілізованих країн, народ, який вже давно вистраждав кращої долі. Ваші миротворчі зусилля, Ваші неодноразові звертання, прохання і благання примиритися і порозумітися роздвоєним, спорідненим нашим угрупованням сьогодні досягли своєї мети. Адже Ви бачите, велика пошана і любов до Вас всіх нас поєднала біля Вашої могили. Будемо сподіватися, що не лише трагічні події, але й здоровий глузд сприяє нашому остаточному об’єднанню.
Ви ж, дорогий друже і побратиме Миколо, поряд з іншими видатними соратниками заслужено увійдете в історію піднесення національної самосвідомості населення Закарпаття. За всі Ваші добрі справи хай Бог прийме Вас до Царства небесного, а рідна наша земля нехай буде Вам пухом.
Ужгород, 11 березня 2002 р.
