Другий голова Проводу ОУН, полковник Андрій Мельник доручив Олегу Ольжичу ведення справ будови Карпато-Української Держави. Олег тільки що по невдатному другому повороті з Америки приїхав через Відень до Ужгороду, а потім до Хусту.

Проживав у “Американській Амбасаді”, домі, закупленому за гроші американських друзів ОДВУ та УНО Канади. Генерал Микола Капустянський і полковник Михайло Колодзінський-Гузар визнавали беззастережно провід О. Ольжича. Всі йому підпорядковувалися і слухали його наказів. Помічниками в будові держави була “Карпатська Січ“, пресові органи і мистецька група, зорганізована у “Летючій Естраді“.

Властиво, О. Ольжич, вірний своїй вдачі, ніколи не наказував. Його тихий, врівноважений, лагідний і при тому милозвучний, переданий чистою літературною мовою голос, без зайвих вульгарних вставок, притаманних “генералам”, без непотрібного патосу — досягав успіху. Може, хтось скаже, на перший погляд, що це була в Ольжича маска. Прибрана поза актора. Ні! Рішуче ні! Під тим тихим спокійним гарним обличчям крилася також і гарна душа.

Пам’ятаю, як сьогодні, незабутню трагічну хвилину, болючу картину з 14-го березня 1939-го року в Хусті, коли по боях “Карпатської Січі” з чеськими військами генерала Льва Прхали привезли хворого полковника Михайла Колодзінського до Владньої Будови, де містився Головний Уряд Карпато-Української Держави. Полковник Колодзінський був у гарячці вже декілька годин. Не міг промовити ані слова. Лежав на польовому ліжку на другому поверсі Владньої Будови. О. Ольжич похилився над ним і пробував дістати від нього докладніші дані про його людей і про пляни, які в нього були, бо тепер прийдеться йому, Ольжичеві, самому керувати дальшими справами “Карпатської Січі”.

Гарне лице Ольжича прикрив дивний сум, біль і глибока печаль. Була невдача. Але із невдачі треба було вийти. Олег перебрав команду організованого відступу із здобутих позицій, наперед відіслав, під охороною січовиків, членів Уряду Карпато-Української Держави. Сам, в останніх рядах, разом з піхотинцями пішов у темну ніч, щоб зустрінути мадярські війська в горах.

Джерело: Фрагмент із книжки М. Бажанського “О. Ольжич та його Батьки”, 1984 р.