Від довшого часу домагалася наша влада самостійної радіовисильні в Хусті. Чехи вислали інженерів, ті сконстатували, що околиця непригожа і що нема відповідної будови, отже відтягали, як тільки могли.

Відтак вислали якихось монтерів, ті змонтували на 211 метрах якесь лабудало, але наша влада не хоче його перебрати, бо воно заслабе. Роблять проби, подекуди досить добре чути, але є околиці, що взагалі не можна його зловити. Чехи самі заявили, що це тільки дочасно, бо з весни змонтують нам щось ліпшого.

Отже, маємо радіовисильню в Хусті і не маємо. Радіостудія знаходиться у владній будові, антени не будували окремо, тільки приспособили на те бляшану вежу реформатської церкви. Що з того вийде – побачимо. […]

Наше дерево стоїть майже на першому місці в цілій Європі. Наш бук є прекрасним матеріалом на меблі, на кораблі, на паркети, не говорячи вже про паливо. З Англії, з Голландії приходять купці, наспіває громадне замовлення. А вже нема над наш ясень. Спеціальне підкарпатське підсоння робить як бук, так і ясень безконкуренційними. Наприклад, дерево ясень пошукується з цілого світу із-за його гнучкості. Наш ясень не ламається, він пружастий, і годиться в першій мірі на дуже поширене спортове знаряддя – лещата.

Багато можемо ми завдячувати нашому дереву, воно коштує мільярди, недарма так за ним побиваються наші сусіди. Вони люблять не нас, але люблять нашу сіль і наше дерево. Більша частина українського населення Карпатської України тільки з дерева й живе. Кожного року рубається в наших лісах біля сто двадцять тисяч кубічних метрів дерева, яке в більшості продається чужим державам.

Вибори ми виграли майже на повних сто відсотків. Ніхто не сподівався, а тим менше наші вороги, що населення настільки стоїть за своєю владою. Особливо південному нашому сусідові тепер тяжко ікається.

Він, певно, вірив запевненням різних бродіїв та фенциків, що оббріхували його протягом двадцятьох років, що “рутени” тягнуть за ними. А тепер можуть самі переконатися, що ті “рутени” це вже державно-творчий, свідомий народ, зрілий до своєї самостійності, не потребує опікунів.

Молодий партійний апарат УНО блискуче здав свій іспит, але здали іспит і преса, і “Січ”, а особливо наша свідома інтелігенція.

Сам народ, простий наш український селянський народ, світлоблискучо постояв з своєю інтелігенцією, і дав їй повну сатисфакцію. Ця наша бідна інтелігенція несла протягом двадцятиріччя ввесь тягар політичної і культурної праці, зазнаючи не раз невдячності і від тих, для котрих вона працювала. Але тепер наше селянство все направило і доказало, що воно життєздатне.

Білі прапори перемогли. А тепер пускаємо (за професором університету Віктором Доманицьким, що обняв ведення Рільничої Комори) нове гасло: хай замають ЗЕЛЕНІ прапори.

Незадовго приходить весна, мусимо збільшити видатність сільського господарства, щоб родило два колоси там, де тепер родить лиш один; щоб виплекалось дві корови там, де дотепер була одна…

Політична ситуація вияснюється, поволі, й наші сусіди змиряться з думкою існування Карпатської України. Потішаючим явищем є, що вже й терористи від якогось часу не нападають на границі нашої держави. Обставини консолідуються.

Виборами ми закінчили один розділ. Тепер підсукаємо рукави і з ентузіазмом, молодечим запалом та завзяттям видаємось у вир праці на господарському полі.

Джерело: Ґренджа-Донський В. Твори. Т. 8: Щастя і горе Карпатської України. Щоденник