Сойм Карпатської України, таблон

Вибори до Сойму Карпатської України

За першої республіки у Карпатській Україні діяли філії чехословацьких політичних партій – аграрної, соціал-демократичної, народно-соціалістичної, християнсько-демократичної, комуністичної та ін. Не було своєї власної крайової політичної партії, за винятком москофільсько-мадярського Автономного Земледілческого Союза, тобто партії Куртяка-Бродія, фінансованої Мадярщиною, т. зв. партія С. Фенцика, фінансована мадярами, поляками, і частково чехами.

Українські посли й сенатори до празького парламенту й сенату вибирались від імені наведених чехословацьких політичних партій, що, очевидно, мали вплив і на їхню карпатоукраїнську політику. Для баламучення населення та одержання більшої кількості виборчих голосів декотрі партії, як, наприклад, аграрна, приступали до виборів під різними назвами. Таким чином число партій іноді доходило і до двадцяти.

Оправданим і вповні зрозумілим є факт, що у федеративній Чехо-Словаччині потрібно було здійснити реформу виборчої системи і політичних партій, головно щодо їх кількості та програми. Кожна з трьох частин Федерації здійснювала на своїй території реорганізацію політичних партій та вибори автономно. Зміну було потрібно зробити так, щоб до часу здійснення нових загальнодержавних виборів зберегти мандати послів і сенаторів, прихильних нам партій у празькому парламенті.

Словаччина цю проблему полагодила 6. Х. 1938 р. в Жіліні, зразу другого дня після резиґнації президента Бенеша. Представники чехо-словацьких політичних партій, т. зв. централістичних, погодились з прийняттям програми «Жілінської угоди» на автономію Словаччини, що було програмою до того часу опозиційної Глінкової Словацької Народної Партії, яка стала провідною політичною силою в Словаччині. Прийняття цієї «Угоди» було зумовлене внутрі-правовим розвитком у державі після Мюнхенського диктату. Був це крок для забезпечення цілісності Чехо-Словаччини, бо існувала небезпека, що Глінкова партія цю зміну здійснить самовільно.

Зважаючи на те, що в Карпатській Україні не було власної української політичної партії, на яку можна б спертися, потрібно було її заснувати. Так дійшло до створення Українського Національного Об’єднання – УНО, яке виступило у виборах до Сойму Карпатської України як офіційна урядова партія. В офіційній Збірці законів і розпоряджень Чехо-Словаччини від 13 січня 1939 р., ч. 4, появилося розпорядження уряду, котрим здійснюється і доповнюється розпорядження уряду від 23 грудня 1935 р. про політичні партії.

Як уже було згадано, всі закони й розпорядження, що відносились до Карпатської України, були опубліковані в офіційному Збірнику держави і українською мовою, переклад яких з чеської в Представництві робив д-р Осип Матковський. Уряд Карпатської України формулював свої розпорядження українською мовою й висилав їх для підпису президентові держави переважно посередництвом Представництва, а виїмково і прямо на Градчани. Цей другий, бюрократичний спосіб тривав довше. За час існування Представництва не було ні одного випадку, щоб ми не виконали вчасно доручені нам справи.

Згідно з розпорядженням про політичні партії від 30. 1. 1939 року, наш уряд видав своє розпорядження, підписане обома його членами, і послав у Представництво для підпису президентом держави. У такій мовній і діловій обробці я не міг його далі передати й повернув текст у Хуст. Це декому не сподобалось (воно і мені не подобалось), але щодо правової точності тексту, він не відповідав вимогам в Празі. Я зобов’язався міністрові Гавелкові протокольно, що тексти українською мовою будемо давати завчасу та, що будуть відповідати всім вимогам. За правильність тексту законів відповідав легіслативний відділ Президії Міністерської ради в Хусті. У випадку потреби звернувся я за порадою до леґіслативного відділу Президії Міністерської Ради в Празі до наших прихильників д-ра Брікса і д-ра Кршовака, які мені радо допомагали.

У діях наших інструкцій помітний був брак досвіду як з роботи державних діячів, так і адміністративного апарату, що є властиве кожному народові, який не пройшов належним державним вихованням. У 1919 році чехи були у вигіднім становищі, бо по Австрії успадкували велику кількість своїх громадян, які мали досвід в державній адміністративній роботі і все одно мали свої поважні проблеми. Правду кажучи, між двома світовими війнами про цю проблему ми не думали, ані нею не цікавились, бо до неї не мали доступу. Існували окремі випадки досвідчених працівників в нижчих категоріях державного апарату, але це були винятки.

Стиль, форма і розуміння потреб нашої дотеперішньої праці були скоріш характеру комітетського, ніж державного. Між писанням протоколів в організаціях і писанням державних законів і розпоряджень, є велика різниця та різна відповідальність. Багато наших людей, особливо молодь, розуміли проблеми Карпатської України більш формально, маніфестаційно, ніж по-діловому, реально. Ми засвітили світло у державному храмі, але не вивчили його історію і закони існування.

Агітаційна бригада «Карпатської Січі» агітує голосувати на виборах до Сойму Карпатської України за список УНО
Агітаційна бригада «Карпатської Січі» агітує голосувати на виборах до Сойму Карпатської України за список УНО

У Представництві нас було четверо юристів. Протягом двох з половиною місяців ми виготовили 59 перекладів розпоряджень та інших офіційних актів на українській мові, декотрі були, навіть, на декілька сторінок, і всі були опубліковані в офіційному Збірнику законів і розпоряджень. З Хуста надходили до підпису невідредаґовані, навіть і неповні тексти розпоряджень. Згадую про це не тому, щоб когось принизити, чи комусь кривдити, але тому що в наших громадських інституціях, на жаль, і в державних, у виконанні справ ми не відзначалися точністю та порядком. Мала неточність може зіпсувати велику справу так, як мале коліщатко може зіпсувати велику машину. Такого роду забезпечення описує проф. Олександр Лотоцький у своїх спогадах «Сторінки минулого».

Після призначення його амбасадором Української Народної Республіки приїхав він у Туреччину 1919 року і в амбасаді знайшов навіть не розпечатані рекомендовані офіційні листи від Міністерства закордонних справ з Києва, які торкалися важливих державних справ. Листи лежали запорошені на шафах. Чи таке занедбання не є руйнуванням держави і суспільства? А це не був винятковий випадок.

Повертаємось знову в Карпатську Україну. У банках наших відступлених Мадярщині міст – Ужгороді, Мукачеві і Берегові, знаходились векселі боржників, що жили на території Карпатської України. Зважаючи на нові кордони, вони не мали можливості полагодити справу своїх векселів у день сплати, тому банки їхні векселі опротестували. Опротестування було потрібно для забезпечення регресивного права проти непрямих боржників-ручителів, що було пов’язано зі значними коштами. Під час перебування уряду в Празі, звернув я Реваєві увагу на цю обстановку, щоб видали відповідне розпорядження, яке б заступило протест векселів. Таке розпорядження було чеською мовою надіслане до Представництва для підпису президента.

Читаючи це розпорядження дорогою на Градчани, я встановив, що в нім бракує основної частини, а саме, що цим розпорядженням забезпечується для кредиторів регресивне право проти ручителів, тобто, що це розпорядження заступає для банків протест векселів. Повернувся я до Представництва, надиктував нове розпорядження, поінформував прем’єра Волошина, що сталось, дістав від нього дозвіл підписати його і Ревая, потім заніс цей документ до президента Гахи, який теж підписав і справа була того самого дня полагоджена. Вертати розпорядження у Хуст не було часу, бо кожний день приносив нові видатки для наших селян. У 1964 році в Ню Йорку Ревай мені сказав, що зразу після появи цього розпорядження помітив, що текст був змінений і доповнений.

В одному з номерів урядового органу УНО й напівофіційному орґані «Нова Свобода» появився в перекладі на українську мову конституційний закон ч. 328 від 22. ХІ. 1938 р. Задум, добрий, тільки виконання недобре. Не хочу займатись оглядом цілого перекладу, а тільки параграфом 3-м другої частини, в якій говориться про громадянство. У конституційному законі подано так:

«На території Подкарпатської Русі закон признає Крайову приналежність. Передумовою для набуття крайової приналежності є право проживання (domovské pravo) в котрійсь місцевості Подкарпатської Русі. Державна приналежність набувається автоматично через приналежність крайову».

У «Новій Свободі» початком січня 1939 року цей параграф поданий так:

«На Подкарпатській Русі узаконюється краєва приналежність. Умовою набуття краєвої приналежності є  краєве право в якійсь громаді Подкарпатської Русі. Державною приналежністю автоматично набувається приналежність краєва».

Отже, якраз навпаки.

Через цю грубу помилку та перекручення понять, посипались до Представництва телефонні запитання від чеських урядів, професорів Українського Вільного Університету та громадянства. Не знаючи, хто робив цей переклад, написав я листа до Хуста і просив, щоб не давали шевцям перекладати конституційні закони. Один з редакторів «Нової Свободи», який, як виходить, був автором перекладу, так обурився, що навіть грозив мені судом за образу честі. На мою думку, образу честі могли відчути шевці, як фахівці свого ремесла, а ніколи редактор, який таким способом псує марку цілого нашого краю. У житті діє неписаний закон, що всякі прорахунки в державі приписуються на рахунок уряду. Так було в данім випадку і в нас.

Дальший приклад, що мале коліщатко може знищити велику машину. Зразу, з перших днів роботи в Представництві, написав я листа до адміністрації в Хуст, щоб прислали мені «Урядовий Вісник уряду Подкарпатської Русі». Не діставши відповіді ані «Вісника», написав я знову, телефонував, просив, погрожував – не допомогло. Качуровський їздив два рази у Хуст, теж нагадував – мовчанка. Так і досі не знаю, як виглядав «Вісник» уряду, який я мав честь репрезентувати в Празі. Що діялось у Хусті, приходилось довідуватись із чеської преси в Празі.

На основі розділу V-ro конституційного закону 4. 328 від 22 листопада 1938 року (Збірник законів і розпоряджень), вибори до першого Сойму Карпатської України маті відбутися до п’яти місяців від появи наведеного закону. На такій конституційно-правовій основі виписало Міністерство внутрішніх справ у Хусті за підписом о. д-ра А. Волошина вибори до Сойму на 12. 11. 1939 р. («Нова Свобода», 21. 1. 1939 p.). Одночасно було видане наступне розпорядження, теж за підписом о. д-ра А. Волошина як голови уряду та міністра внутрішніх справ:

«Міністерство внутрішніх справ на основі пар. 8, пункт З розпорядження чехо-словацької влади від 23 грудня 1938 р. 4. 355 Зб. з. і p., доповненого розпорядженням уряду Чехо-Словацької республіки від 13 січня 1939 р. ч. 4 Зб. з. ір. оголошує: Уряд Карпатської України (Подкарпатської Русі), виходячи зі становища громадського спокою і порядку та з того, що діяльність політичних партій, існуючих в Карпатській Україні (Подкарпатській Русі), яких діяльність була припинена, загрожує громадській (державній) безпеці, вирішив розв’язати і розпустити всі політичні партії, що виявили діяльність до появи вищенаведеного розпорядження чехо-словацького уряду. Наслідки розв‘язання і розпущення політичних партій за параґрафом 2 цитатного закону наступають зараз після оголошення. Майно розв’язаних політичних партій, що становило їх фонд, буде ліквідовано, а залишок дістається державній скарбниці».

У зв’язку з наведеним було видане з таким же підписом розпорядження уряду, що «уряд Карпатської України дозволив заснувати політичну партію під назвою «Українське Національне Об’єднання» –УНО («Нова Свобода», 22 січня 1939p.).

Про розв’язання політичних партій довідався я з чеської преси і зразу подзвонив міністрові Реваю, якому заявив, що допустилися великої помилки, бо розв’язанням всіх політичних партій виключаються з парламенту й сенату всі депутати розпущених політичних партій. Ревай зауважив, що це не є написане в розпорядженні.

– У розпорядженні нема, – відповів я йому,– але такий висновок випливає з логіки самого розпорядження, бо неіснуючі політичні партії не можуть мати своїх представників у парламенті чи в сенаті. Отже, цим розпорядженням уряду були виключені з празького парламенту й сенату всі посли, включно тебе, і сенатори.

Ревай Юліан
Ревай Юліан

Ревай, здивований такою розв’язкою справи, висловився не дуже похвально на адресу правової комісії при Президії уряду в Хусті.

Наступного дня дістав я від А. Волошина доручення постаратися у Празі виправити це прикре явище. Я звернувся до свого професора конституційного права на Карловому університеті д-ра Володимира Вавржінка (Vladimir Vavŕinek) і в довшій дискусії ми розглянули, чи є якісь можливості виправити цю помилку.

Розпорядження в Хусті було так нещасливо стилізоване, що не давало жодної можливості інтерпретації по лінії наших бажань і потреб, і професор вкінці сказав, що «виправлення цього недоліку не є можливим».

До міністра д-ра Гавелки, який був правою рукою Президента Гахи і секретарем Найвищого Адміністративного Суду та мав цю справу остаточно вирішити, я особисто не пішов. Його негативне ставлення до нас було відомим, але я послав до нього інж. Вейра (Ing. Weyŕ), свого чеського друга, якому він заявив, що недолік виправити не можна. Д-р Клімент, секретар президента Гахи сказав д-ру Соколові те саме.

Справу не врятувало ані те, що уряд Карпатської України новим розпорядженням від 6. ІІ. 1939 р. змінив своє попереднє рішення.

Зміна полягала в тому, що первісне розпорядження про розв’язання політичних партій не відноситься до партії аграрної, соціал-демократичної, народно-соціалістичної та християнсько-народної. Вони мали своїх заступників у празькім парламенті та сенаті. Мандатний Сенат Найвищого Адміністративного Суду на своїх нарадах 7. II. рішив, що посли Ю. Ревай, д-р Павло Коссей, Андрій Бродій, д-р Степан Фенцик, Йосиф Заїц та сенатори д-р Едмунд Бачинський, Юлій Фелдеїлій і Карло Гоккі внаслідок розпорядження уряду Карпатської України від 16. 1. 1939 р. про розв’язання політичних партій, втрачають свої мандати. Голова Мандатного Сенату д-р Цайс (Zeiss) аргументував таке рішення тим, що додаткове розпорядження в данім випадку не може уневажнити перше та знову активізувати політичні партії, бо з нього є очевидним, що заборона відносилась до всіх політичних партій, які в той час активно діяли на території Карпатської України. Таким чином Карпатська Україна перестала бути заступлена в празькому парламенті й сенаті.

Оцінюючи розпорядження з мовного і стилістичного боку приходжу до висновку, що його не могли писати юристи, бо стиль і мова суперечили лоґіці права. Як могла діяльність існуючих політичних партій «загрожувати» громадській чи державній безпеці в Хусті, також від тих самих політичних партій посли й сенатори сиділи в Празі як законодавчі органи і для Карпатської України та були членами коаліційного уряду в Празі. Виходить, що автор чи автори розпорядження хотіли позбутися ворожих нам і нашій національній справі чеських і москофільських політичних партій, хотіли по них якнайсильніше вдарити, вживаючи тих самих аргументів, які чеські партії дуже часто вживали проти нас у пресі, закидаючи нам антидержавну діяльність.

Все це можна було здійснити іншим способом. Уряд мав скликати всіх представників політичних партій, їхніх послів і сенаторів, представити їм план, яким способом хоче упорядкувати політичне життя краю та пред’явити їм програму нової політичної партії «Українське Національне Об’єднання». Вони до того мали зайняти своє становище. Політичні партії та їхні представники, посли й сенатори, що прийняли б платформу нової партії, включились би партійно до УНО від імені своїх партій, чим би стали послами й сенаторами нової партії і зберегли б свої мандати в Празі. Ті, що програму УНО не признали б, і не хотіли б до нього включитися, втратили б свої мандати в Празі. Посли й сенатори, що прийняли політичну програму УНО, були б нею в своїй політичній праці зобов’язані. На випадок її грубого порушення підлягали б дисциплінарному судові УНО. Беручи це все в увагу, я є тої думки, що авторство розпорядження належало тим політикам УНО, які висловлювали подібні думки і в своїх попередніх прилюдних промовах. Автором розпорядження був, мабуть, голова УНО Федір Ревай або хтось з його оточення. Вони висловлювались таким способом.

Ревай Федір
Ревай Федір

Розв’язання політичних партій мало ще й інші наслідки, а саме, що наведені посли й сенатори не могли бути вибраними до парламенту чи сенату протягом наступних трьох років. У зв’язку з цим, Найвищий Адміністративний Суд мав ще займатись і справою обрання Ю. Ревая до Сойму Карпатської України.

За першої республіки на Карпатській Україні до виборів йшло двадцять і більше політичних партій. Це в нових умовах втратило всю політичну доцільність та лоґіку. Тому Українська Національна Рада посередництвом свого голови прем’єр-міністра А. Волошина та виконавчого голови мін. Ю. Ревая 24. 1. 1939 р. призначила Провід Українського Національного Об’єднання (УНО), який очолив Федір Ревай. Того самого дня Провід УНО вирішив, що часопис «Нова Свобода» стає органом УНО (Нова Свобода, 26. 1. 1939 р.). Виборчий закон на основі постанови уряду Карпатської України про вибори давав можливість й іншим громадським організаціям брати участь у виборах після сповнення певних, законом передбачених, вимог.

До виборів від УНО ішов тільки один кандидатський список, із-за чого зроблено закид щодо демократичності виборів. Є правдою, що голосування листком «ні», не Гарантувало виборцеві повних демократичних прав, тобто вибір опозиційного кандидата. Це були специфічні умови, щодня створювані терористичними акціями двох сусідніх держав, як рівно ж спадщиною партійно-політичної схеми з часів першої республіки, що треба було брати в увагу.

Уже в еміграції Ревай говорив мені, що він хотів, щоб і опозиція поставила свій список кандидатів. Беручи в увагу досвід з доби Української Народної Республіки (УНР) в Києві, де кожному було дозволено демагогічною агітацією валити підвалини української державності, вважаю, що в даній ситуації уряд Карпатської України поступив правильно. Всі чомусь мовчать про ту «демократію», яку Мадярщипа дала Карпатській Україні в роках 1938–1944. Демократія вимагає викристалізованих умов у державі, чого в нас у той час ще не могло бути. І в римських республіках, коли держава була в небезпеці, то ради добра і безпеки держави правителі відхилялись від демократичних засад.

Такого позитивного результату виборів ніхто не сподівався, бо ми були психологічно ще під впливом сили політичних партій, які були в опозиції до українства взагалі. Я є певний, що і у випадку прийняття пропозиції Ревая, результат виборів був би для нас вповні успішним, хоч з дещо меншими відсотками. Крім демократичності виборів, грала тут не меншу ролю і справа національна – українська. У цім напрямі народ раз і назавжди заявив, що стоїть на стороні української державної приналежності і проти всяких фальшивих мадярсько-польських комбінацій.

Життя показало, що призначення Федора Ревая головою УНО та Андрія Ворона генеральним секретарем УНО було помилковим.

Федір був активний громадський діяч, але на таку провідну ролю ні своїм темпераментом, ні знанням не годився. До такої категорії відносимо й Ворона. Сьогодні можна тільки догадуватись, але о. Волошин мені сказав, що обидва вони на ці пости були поставлені заслугою Ю. Ревая. Поведінка Федора Ревая як голови УНО А. Волошину спричиняла чимало турбот і клопотів як удома, так і в Празі.

Виглядає дивним, що такий заслужений і високого інтелекту чоловік, як адвокат д-р Михайло Бращайко, був тоді і в державнім апараті залишений поза увагою. Не треба забувати, що він був одним з активних організаторів Всенародного з’їзду в Хусті у січні 1919 p., який проголосив приєднання Закарпаття до України.

Бращайко Михайло
Бращайко Михайло

Вибори до Сойму викликали в політичному світі загальне зацікавлення, зате в Мадярщині та Польщі – невдоволення.

Загально було прийнято, що вибори будуть певним плебісцитом, у якім народ буде рішати свою дальшу долю та займе становище до мадярсько-польських аспірацій про спільні кордони. Від 20. 000 мешканців мали вибрати одного посла, всіх разом 32. Кандидатів назначував уряд і Провід УНО по бувшій і новій партійній приналежності та з безпартійних громадян.

Розглядаючи імена кандидатів до Сойму за їх територіальною приналежністю в краї, приходимо до висновку, що Провід УНО при їх добиранні керувався більше партійними, особистими та, навіть, родинними мотивами, ніж державницькою доцільністю.

Віденським арбітражем було відірвано від Карпатської України три найважливіші міста разом з околицями, заселеними українцями. Ці території ми й далі уважали своїми, тому з причин національно-політичних, навіть, міжнародно-правових було конче потрібно, щоб у Соймі Карпатської України були виразно визначені принаймі два посли, представники цих територій. Це, на жаль і нашу шкоду, не сталось, хоч йшлося про політичну потребу великої ваги.

Щоправда, між кандидатами до Сойму були і такі, що походили із забраної Мадярщиною території, але на списку кандидатів це не було вказано, як і те, що вони є кандидатами від цих територій.

Під час побуту членів уряду в Празі перед виборами я мав на увазі вказати на цей факт, а не зробив цього тільки тому, щоб не створювати враження, ніби йдеться про мою особу, як можливого кандидата. Я не припускав, що вопи в Хусті цю важливу для нас справу не використають. На цей наш недогляд мадярська преса пізніше звернула увагу.

Таке занедбання в політичнім світі можна було розуміти, як нашу згоду на відірвання тих територій, що, очевидно, не було наміром уряду. Заступник тих територій в нашому Соймі мав би свою політичну вагу. Так зробила, наприклад, Мадярщина з Фенциком, Бродієм та іншими, бо зразу зробила їх членами парламенту, завдяки чому вони виступали в політичнім світі як члени парламенту та вели боротьбу на користь Мадярщини, проти Карпатської України та її уряду.

Про спосіб добору кандидатів до Сойму сказала мені в березні 1984 року в Мюнхені дружина д-ра Миколи Різдорфера. Її чоловік довідався про свою кандидатуру до Сойму з радіо й преси. Перед тим ніхто з уряду про це з ним не говорив. Запитав він по телефону Ревая, як це сталось, що не вважали потрібним попросити його згоди, а Ревай відповів:

– Що, ти не хочеш бути членом нашого Сойму?

– Справа не в тім, хочу чи не хочу, – відповів Різдорфер, – але як ви можете ставити мою кандидатуру без мого відома? Як лікар політикою не займаюсь, і я був би своєї згоди не дав.

«Після оголошення імен кандидатів не було для Миколи зручним зняти свою кандидатуру»,– закінчила розмову пані Оля.

Цю саму версію оповів сам Різдорфер І. Кардашенцеві далеко перед моєю розмовою з його дружиною.

Переглядаючи список кандидатів до Сойму після його оголошення УНО, були зроблені зауваження щодо практичної політичної доцільності декотрих кандидатів. Створювалось враження, що при їх виборі не враховувались політичні й державні вимоги.

У підготовку виборів включився державний апарат, Карпатська Січ, Пласт, молодь, службовці, вчителі, театр та ін. Усі вони однозначно представляли населенню українську справу, працю уряду, нашу минувшину, сучасні права та можливості дальшого національного і політичного розвитку.

До успіху виборів спричинилися й ті, що приходили на Карпатську Україну із забраних Мадярщиною територій та оповідали про життя під мадярською владою.

Вибори були дійсно всенародною стихією, яку спинити чи звести на манівці було неможливо. Народ відчув себе господарем на власній землі, відчув свою силу і дорожив своїм урядом, якого досі не мав.

Почування населення гарно висловив старий селянин коло села Павловці, недалеко Ужгорода. Літом 1939 року на Карпатську Україну верталася моя сестра із Словаччини «на зелений пас» (без паспорта). Перейшла річку Уж і приєдналась до селянина, який орав. Ідучи разом з ним за плугом, зав’язалась між ними розмова про наше недавнє минуле і про Карпатську Україну.

Селянин сказав:
– Бодай було її не було.
– Чому? – запитала сестра. – Може вам сталася якась кривда?
– Ні, кривди мені не сталося, але так ходжу за плугом і роздумую, які то інші народи щасливі, бо мають свою державу, свободу, а наша свобода і держава заблисла нам, як палаюча звізда з неба – і то так коротко. Якби були її не зазнали, то не зазнали б такого великого жалю за нею,– сказав селянин.

Таке було наше село…

Представники поодиноких меншин на Карпатській Україні – чеської, румунської, жидівської та німецької – офіційно заявили лояльну підтримку урядові при виборах. «Лідове новіни» від 8. II. 1939 р. інформували, що навіть більша частина мадярів буде голосувати за кандидатів, представлених урядом.

Вибори до Сойму відбулися 12 лютого 1939 року й показали високу національну й громадянську свідомість населення. Вони пройшли без посторонніх впливів, що відмітила й закордонна преса. Був це дійсно народний плебісцит, але не такий, якого сподівалась Мадярщина та Польща.

Із зареєстрованих 284. 365 осіб проголосувало: 243. 557 «за», і 19. 645 «проти». На списку кандидатів Урядову кандидатку підтримало коло 93% голосів, а участь у виборах взяли 92,5% (Тіскові Од-бор Президії Міністерської Ради з 14. 11. 1939 р.

«Лідове новіни» від 14 лютого теж писали, що вибори відбулись повсюди без заворушень, у повнім порядку та що вони є одночасно й відповіддю всім привабливим мадярським гаслам, щоб карпато-український народ змінив дотеперішню державну приналежність. Вибори виявили довір’я своєму українському урядові.

«Нова Свобода» принесла передову статтю о. А. Волошина про те, що Карпатська Україна після виборів перестала бути предметом міжнародних спорів. «Націонал-Цайтунґ», близький маршалу Ґерінґові, ствердив, що на Карпатській Україні доходить до примирення між українцями і чехами.

У другій половині лютого 1939 року вже були відомі обіцянки д-ра В. Туки і його компанії в Берліні, що словаки будуть змагатися до проголошення повної незалежності Словаччини. Це означало розбиття федерації, що ставило Карпатську Україну в дуже скрутне положення, тому було в нашім державнім інтересі, як і в інтересі цілісності федерації, припинення українсько-чеського антагонізму. У такім наміренні прем’єр-міністр А. Волошин видав обіжник, щоб безпідставно не очорнювати чеських урядовців на Карпатській Україні, закликав теж до проявлення доброї волі, згоди і великої толеранціі («Чеське Слово», 14. 11. 1939p.).

Вибори були і наріжним каменем в психології закарпатського населення. Вони укріпили в нім почуття самовпевності, власної сили і права, якого наш народ був позбавлений довгими віками. Це почуття було тим яскравіше, що народилось у свідомості карпатського русина, якому мадярська феодальна система перед першою світовою війною готувала національний похорон. Всупереч ворожій пропаганді та підривним акціям, ця найбільш занедбана вітка українського народу виявила себе свідомим членом української нації та показала державницьку стійкість.

Така зміна відбулася завдяки приналежності краю до демократичної Чехо-Словаччини між двома світовими війнами, де народ мав можливість культурно і політично розвиватися. Такої можливості русини-українці не мали в Мадярщині протягом цілих століть. Якщо хтось досі сумнівався щодо українського національного і державного характеру Карпатської України, а були й такі, то результат виборів дав на це переконливу і конкретну відповідь.

У напруженій зовнішньо-політичній ситуації, яку створювала мадярська й польська пропаганда, результат виборів благодатно вплинув на життя всередині й ззовні держави. Уже сам факт, що в час виборів на Карпатській Україні знаходились біля 20 закордонних журналістів, свідчить про живе зацікавлення подіями, особами політичного світу.

Столична преса Чехо-Словаччини прийняла вибори як великий успіх цілодержавної єдності. Однак один урядовий список кандидатів все-таки давав можливість висловитись проти нього, в голосуванні обрати бюлетень, на якому написано «ні». Так зробили, наприклад, в селі Іза коло Хуста, де тільки 42% голосів підтримали пропозицію, причому 1109 голосів було проти. (Поледні Ліст, 13. 11. 1939 р.), а в самім Хусті за урядовий кандидатський список проголосувало 6208 осіб, проти було 2182 (там же; ТОПМР 4. 44 з 13. 11. 1939).

Результат виборів використав уряд і на міжнародному форумі.

Міністр Ревай в інтерв’ю для «Фолькішер Беобахтер» висловився:

Ці вибори означають далеко більше, як тільки звичайні крайові вибори. Ворожа пропаґанда працювала проти нас упродовж цілих місяців, твердячи, що населення не хоче нічого знати про українську самоуправу. Як с відомо, плебісцит спочатку був домаганням іншої справи. Нині цей плебісцит був виконаний і його результат є могутній (див. ; «Чеське Слово», 15. 11. 1939p.).

Недільні вибори потвердили український характер краю. Із 380 сіл 196 вивісили білі прапори. Це означало, що за урядову пропозицію голосувало не менше як 98% виборців. Відносно фінансів краю сказав Ревай, що наш бюджет на 1939 рік показує потребу 310. 488. 909 корун, а прибутки становлять 66. 604. 224 корун. Це становило велику проблему для уряду («Лідове Новини» з 17. 11. 1939 р.). У цій сумі не зараховано бюджет для інвестицій.

Під час відвідин в Берліні 16. 1. 1939 р. міністр закордонних справ Мадярщини Чакі робив всякі старання, щоб унеможливити здійснення виборів на Карпатській Україні. Був свідомий того, що народ поставиться проти мадярсько-польських вимог спільних кордонів. Чакі, навіть, заявив, що уряд Мадярщини приготовлений забезпечити Німеччині вільний переїзд через Карпатську Україну до Румунії (цю вимогу Німеччини Мадярщиш раніше відхилила) та прийняти у формі біанко векселя (підписаний вексель без подання суми, так що віритель може вписати будь-яку суму) всі бажання Німеччини у справі карпатських німців (Tilkovszký Lóránt. Revízió és nemzetiségpolitika Magyarországon (1938–1941). -Budapest, 1967. –P. 158.).

Гітлер, однак, і далі закликав Мадярщину до терпимості. Як пізніше показали дипломатичні джерела, він тоді уже змінив первісний напрям свого уряду протії Радянського Союзу. У своїй великій політичній промові в Райхстаґу 30. 1. 1939 р. Гітлер вже не атакував комунізм і Радянський Союз, що було вимовною ознакою зміни політики Німеччини. Польський амбасадор в Німеччині Йозеф Липський у своєму звіті інформував про зміну німецької політики так: «Канцлер заперечував поширювані поголоски закордонної преси про мнимі плани у справі Великої України. В результаті його промови виглядало, що в майбутності в жодному випадку українська проблема не буде рішатися без участі Польщі» (The Chancellor allegedly deniel rumors circulated by the foreign press about his alleged plans for the Grea-tes Ukraine. A seeming result from what was said by the German side was that in the future the Ukrainian problem at any rate could not be solved without Poland’s participation (Lipski Jozef Diplomat in Berlin 1933– 1939. – New York, 1968. – P. 484)).

Між 25–27 січнем відбулися офіційні відвідини Ріббентропа у Варшаві. Така постановка української справи Гітлером Польщу сповна задовольняла, і вона в своїм протиукраїнським ставленні не була спроможна передбачити власну небезпеку й можливу загибель з боку Німеччини. 5 лютого інформував Літвінов амбасадора Чехо-Словаччини в Москві Здєнка Фірлінґера, що Радянський Союз підкріплює господарські взаємини з Німеччиною, Польщею та Італією (Ludvik Svoboda. Cestami života, I. –Praha, 1977. –P. 185).

Отже, Карпатська Україна і українська проблема взагалі, якою Гітлер страшив Радянський Союз і Польщу, були ціною, котру рішив використати для створення сприятливих господарських і політичних умов з Радянським Союзом. Був це одночасно смертний вирок над Польщею. Хоч у той час Німеччина назовні ще не виявляла неприхильність, чи явно ворожих ознак щодо конституційної стабілізації політичних відносин на Карпатській Україні, але посередництвом своїх агентув діяла в напрямі внутрішнього заколоту, розкладу та розбиття федерації.

Німеччина, подібно як і Мадярщина, унеможливлювала скликання засідання Сойму перед віддачею Карпатської України Мадярщині, щоб не допустити до конституційного оформлення й закріплення результату виборів. В історії державно-визвольної боротьби українського народу було більше випадків, що внаслідок різних ворожих акцій нам унеможливлювали правомірне і конституційне завершення наших державних актів.

Джерело: Вікентій Шандор. Спомини. У 2-х томах. — Т. 1: Карпатська Україна, 1938—1939. — Ужгород, Нью-Йорк, 1996 (ISBN 5-7707-6383-3); — Т. 2: Карпатська Україна 1939—1945. — Ужгород, 2000 (ISBN 966-7112-26-8).

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *