Мапа Карпатської України. Газета «Новий час», №230

Микола Балаш про знущання угорських жандармів над українцями

ПРОТОКОЛ

свідчення пана Балаша Миколи, учителя в Рокосові.

Прага дня 9 травня 1939.

Дня 25 березня коло 9 год. ранку вийшов зі склепу, де я купував дещо, був зупинений двома мадярськими жандармами. З ними був місцевий селянин Павло Тодавчич, який переклав мені на українську мову приказ жандармів: “пане учителю, ми вас шукаємо, йдіть за нами”. Приведено мене до нотарського уряду.

В канцелярії було багато мадярських вояків. Зараз мене почали допитувати. Допитував жандарм через перекладника – того самого Тодавчича.

Мусив я відповісти на такі питання:

1. чи в ніч з 14 на 15 березня я ходив по селу з рушницею та чи взагалі мав у себе рушницю, 2. Чи в своїх викладах, що я виголошував тижнево в Просвіті, говорив я проти мадярів?

Я дійсно (тільки не в ту ніч, а в ніч з 13 на 14 березня (проглядаючи, як комендант Ц.П.О. сторожі самоохорони, розставлені по наказу з Хусту (але беззбройні) вертався до школи з рушницею в руках, яку відібрав на вулиці в якогось хлопця, що не був з нашого села. Цю рушницю й залишив зараз же у школі. Про цей випадок я сказав на допиті жандармові, як це було по правді. Допит вівся в коректній формі. По допиті мене було заарештовано й відвезено до Севлюша. Зі мною було відвезено ще учителя Килеменя. Замкнено нас в арешті при міськім домі в камері разом з 11-ми українцями. Двоє з них: Кошара та Левенчук, селяни з Вел. Бичкова, були заковані в ланцюги. Обидва були такі збиті, що цілі обличчя були в синяках та пухирях. По їх словах, били їх вояки та жандарми.

В ночі до камери кілька раз заходили вояки та знущались з нас: лаялися та грозили, що нас повішають, бо “куль до вас шкода”.

Тримали нас там 4 дні та ні разу не допитували. їсти нам не давали. Це у мадяр при всіх арештах правило: заарештовані годуються тим, що принесуть родичі арештованих. Хто ж таких не мав, з тіми ділилися товариші по камері. По цих 4 днях нас щось коло 12 год. ночі розбудили та всіх перевели до арешту при окружнім уряді там же, в Севлюші. Приведено нас до камери розміру 3 х 2 1/2 метри, де вже було повно – разом з нами там було 39 осіб, так що лежати мусили скорчивши ноги, бо інакше б усі не могли покластися. Лежали на голій підлозі (навіть соломи не було), в страшнім бруді на п’ятий день сидження, всі нападені вошами.

Прогулки не були дозволені, хоч в камері було все страшне повітря. Після трьох наших протестів (по двох днях сидження) нам дозволили прогулки – 2 рази денно по 15 мінут. З годівлею так само, як я сказав вище. Декого виводили на допити, після яких всі вертали збиті. Допитували жандарми та детективи і завжди били. Мене не допитувано. Так ми сиділи 10 день. Потім в’язниця розгрузилась: з ріжних камер (яких було всього 4) було вивезено до Кривої (як переказували, для дальших допитів та дезінфекції перед вивезенням до таборів у Мадярщині) щось коло 100 людей. В камері, де я сидів, лишилося нас 7 душ. Потім додали ще трьох, так що було разом десятеро. Режим трохи поліпшився. Так просидів я в тім арешті 28 день. Ні разу мене не переслухано.

В ніч з 22 на 23 квітня о год. 2-й нас розбуджено та перевезено потягом під охороною 4 жандармів до Фоголитабор коло Ніредьгази. Завели нас до великого хліву, де було вже замкнено коло 100 людей. Всі валялися на кам’яній підлозі на соломі. На другий день нас там допитували. Допит базувався на протоколі, списанім жандармами в Рокосові. При допиті сиділо трьох цівільних. Допитував один, що добре говорив українською мовою, та мої відповіди перекладав на мадярську. По допиті мене запитували, куди я б хотів виїхати. Потім мене відведено до того самого хліва й тримано ще 8 день. В день мого допиту, переслухували також інших, між ними: Андрія Ворона, особистого секретаря Ревая та секретаря Українського] національного] об’єднання (УНО), Івана Бігуна, секретаря Окр[ужної] Соціальної] Опіки, та учителя Юрка Тупицю з Оноку.

Всіх їх страшно бито. їхні розпачливі крики доносилися з канцелярії, що була на поверсі над хлівом, до нас. Приводили їх після допитів ледве живих. Найбільше мордували А. Ворона. Коли пізніше (на 2-й день по переслуханню) під час дезінфекції Ворон зняв сорочку, я вжахнувся: плечи й вся спина аж до пояса була в страшних ранах. Одного незнаного мені хлопця з допиту принесли до хліва на руках: сам рухатися не міг. Били, як мені оповідали збиті при початку допиту, в процесі його та опісля допиту. Били людей і мимо допитів, при кожній нагоді та й без нагод.

Протокол мені прочитано. М. Балаш(в. р.) Записав Д-р Юрій Гаєвський.

Джерело: ЦДАВО України. – Ф. 3988с. – Оп. 1. – Спр. 2. – Арк. 9-10. Машинопис. Оригінал.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *