7-го жовтня 1938. Ужгород
Три повні дні радилися дві Національні Ради – українська й русская – щоб знайти спосіб утворити спільний фронт і перебрати владу у свої руки. Чехи тільки тоді іменують наш уряд, як буде якийсь “модус вівенді”, інакше й чути не хочуть. Якщо хочемо щось здобути, хоч із тяжкою душею, але мусимо йти з кацапами на компроміс.
В нашій Національній Раді мали ми бурю. Закинуто нам, що ми “угодовці”. Ми беремо на себе цю відповідальність “угодовства”. Є ми такими добрими патріотами, як ті, що протестують.
І я сам, особисто, був завжди проти всілякого компромісу з москвофілами, але тепер прийшов історичний момент посягнути за тим, за що ми вже двадцять років боремось: здобути владу в свої руки. Ми за кожну ціну мусимо здержати дальший доплив чехів, бо вже є їх тут сорок тисяч. Почавши від слуги вгору, – все чех, навіть служниць собі імпортують з Чехії… Отже за всяку ціну мусимо здержати доплив чужого нам елементу, а це настане лише тоді, коли в розкішній краєвій палаті будемо сидіти ми…
Компроміс з кацапами… Трохи дивно звучить, коли ми боремося з ними на життя і смерть. Це є гниль на нашому здоровому організмі, це боляк, який мусимо виоперувати. Як професор Бірчак звик казати: “Ми мусимо кацапів з’їсти, стравити і…”
Та ось ми з ними, проклятущими нашими ворогами, ступили на спільний шлях, і чи ми добре зробили – покажуть найближчі дні.
Джерело: Василь Гренджа-Донський, Щастя і горе Карпатської України
