Стою близько до чинників, до рук котрих збігаються всі голошення про терористичні напади. Протягом одного тижня п’ять разів напали на наші границі мадярські терористи. І так: 9-го листопада біля Косина напали на наші позиції, стріляли з автоматичних пістолетів, кидали ручні гранати, причому один наш підстаршина упав, а п’ять вояків поранено.
Цього самого дня біля Холмця напав на ваші позиції аж цілий відділ “сабадчапатошів” (мадярських добровольців); 4-го ц. м. знову розпочалася стрілянина, а за тим напад. З нашої сторони три ранені, з мадярської кілька вбитих і ранених, яких терористи відволочили за собою. П’ятого, а також і шостого листопада був новий напад, причому зранено одного вояка. А сьогодні прийшла телефонограма, що терористи напали на ужгородські винниці, які припали нам, але ніхто не був зранений… Диверсанти чергуються: раз польські, а раз мадярські. Але найцікавіше те, що ці дві наші сусідні держави, Польща і Мадяршина, не признаються до того і голосять у світ, що це наші повстанці.
Замонтовано для мене радіо і в Хусті, щоб могли слідкувати за ворожою пропагандою. Сьогодні почули ми з Будапешта, що в Хусті була перестрілка “рутенських повстанців” з військом, причому було аж 200 мертвих… про що ми не знаємо, бо в нас панує спокій…
“Кілограм хліба в Хусті коштує 25 корон”, – каже мадярський спікер, а в нас стільки хліба за 2,60 що можемо й мадярів нагодувати…
Як я вже згадав раніше, під час евакуації всі чехи, а також і деякі наші “угроруси”, повтікали, а тепер на готове повертають та ще і з претензіями… Щоб тим панкам загородити дорогу, наш уряд виготовляє розпорядження, що має прийти до “Урядового Вістника”, редагуванням котрого був повірений я.
Прибув до Хуста д-р Росоха, що до останнього перебував в Ужгороді. Оповідав мені, як то він продавав дрова в Ужгороді.
На подвір’ї краєвого уряду і судової столиці були гори букового дерева на паливо, яке вже почала мадярня розкрадати. Росоха придумав продавати ті дрова, – шкода лишати чортові в зубах. З довірення міністра Ревая розпочав він з Іваном Романом, учителем Рогалем, двома поліціантами та одним нашим жандармом Сопком з Доманинець торгувати дровами. Великий віз 150, менший – 100 корон. Серед двора були десятки возів. Продавали вже від восьмого. Але мадярська Народна Рада довідалася, заслала поліцію і привела д-ра Росоху у поліцію. На його превелике диво, дирекція, замість дати йому сатисфакцію та звільнити його, приказала відібрати всі гроші… Якось вдалося сповістити Рогаля, той скочив до підполковника Лукаса і аж той д-ра Росоху звільнив при допомозі війська.
Другого дня знову торгували вони дровами, але поліція непевна – ті, що їх стерегли, відійшли собі, жандарм пішов в іншу службу, прийшли мадярські гардисти і знов ув’язнили д-ра Росоху. Тепер вже Іван Роман постарався, прибуло чотири наших вояки з двома скорострілами, і під їх асистенцією знову почалась торгівля…
В краєвому уряді ще все евакувало 35 наших людей під проводом інж. Волинського. Врешті й ті відійшли, і останнього дня, 10-го листопада, з українців в Ужгороді були, крім міністра Ревая, д-р Росоха та Рогаль, а з наших військовиків вже тільки Іван Роман.
Ще й останнього дня, коли вже мали прийти мадяри, д-р Росоха продавав з Рогалем дрова мадярам при асистенції двох скорострілів… Тоді прийшов до нього англійський журналіст, який прибув на параду привітання мадярського війська і записав його ім’я як українського урядовця, що залишився до останньої хвилини в Ужгороді.
Джерело: Василь Ґренджа-Донський. Т. 8. Щастя і горе Карпатської України. Щоденник
