…Та повернімося до часів довоєнних. На виборах до Сойму Карпатської України 12 лютого 1939-го чимале моє Буштино укупі з присілком Гандал майже одноголосно зробило свій вибір на користь УНО (Українського національного об’єднання). Із 1772 виборців за кандидатів УНО проголосували 1768, проти – 4, по 2 із села і присілка.

Державотворчі змагання Карпатської України вирішально вплинули на формування як моєї національної самосвідомості, так і сотень та тисяч закарпатців. На моїх очах, кажучи словами поета Василя Ґренджі-Донського, відбувалися щасливі й трагічні події творення Карпатської України.

Але Карпатська Україна, що лише спиналась на ноги, з дозволу Гітлера була захоплена гортіївською Угорщиною. Проте боротьба за неї національно свідомих закарпатців не припинилась і після окупації краю.

На основі власних спогадів, архівних матеріалів та сучасних досліджень істориків зазначу, що 15-18 березня 1939 року угорські війська захопили всю територію Карпатської України. Та, незважаючи на суворий режим окупаційної влади, у краї під керівництвом Організації українських націоналістів продовжувалася національно-визвольна боротьба за незалежність України. Переважна більшість учасників цієї боротьби загартовувалась у Карпатській Січі, воюючи проти ворогів Карпатської України.

Через відомого закарпатського діяча національно-визвольного руху Юліана Химинця, який тоді перебував в Братиславі, провід співпрацював і керувався вказівками Центрального проводу ОУН, що знаходився на той час у Кракові. Членом Центрального проводу був і сам Химинець.

Першою знаменною акцією відважних патріотів було зняття угорського державного прапора, піднятого над Хустським замком у ніч з 14 на 15 березня 1940 року, і заміна його на український синьо-жовтий. Цієї ж ночі на Красному полі поблизу села Велика Копаня членами організації ОУН поставлений хрест на честь розстріляних у березні 1939 року січовиків. Нагадаємо, що це сталося 15 березня, коли угорці святкують День незалежності на ознаменування початку революції 1848 року проти габсбурзької Австрії, українці ж краю відзначили річницю проголошення незалежності Кар-патської України. І хоч проводилася ця робота суворо конспіративно, однак була викрита – заарештовано і засуджено 9 членів ОУН, з яких ще донедавна живим залишався 90-річ-ний Юрій Неймет (помер 29 березня 2007 року).

Національно-визвольна боротьба після березневих подій 1940 року не лише не затихає, але й набуває ще більшого розмаху. Угорській контррозвідці пощастило розкрити організоване підпілля відважних оунівців, правда, за допомогою німецької контррозвідки. На горезвісному Ковнерівському процесі в м. Мукачеві у липні 1942 року було засуджено близько 150 її учасників.

Для тих, хто недооцінює участь у національно-визвольному русі моїх земляків, наведу витяг із судового вироку, де йдеться про мету та завдання, що їх ставили вони перед собою: «Підсудні проголошували, що Закарпаття завжди було українською територією, такою і залишиться. У зв’язку з цим Закарпаття, якщо треба, то збройним і революційним шляхом, необхідно відірвати від Угорщини і приєднати до України».

Тогочасна боротьба відважної патріотичної закарпатської молоді послужила прикладом і натхненням для наступного покоління борців, яке включилось у національно-визвольний рух за незалежність України в період комуністичного режиму, починаючи з жовтня 1944 року.

Джерело: Коршинський Іван. Сторінки життя: Мої гулагівські, лікарські, депутатські та громадські університети у спогадах, роздумах, бувальщинах, листах та публікаціях / Передмова Омеляна Довганича. – Ужгород: Ґражда, 2010. – 416 с.: іл.