Може, міністр Ревай і мав правду, коли настоював на тому, щоб за нову столицю не брати Хуст, але Довге. По-перш, що Довге не є так близько границі, по-друге – воно чисто українське село, нема там мадярів і жидів небагато, нема жодних національних меншостей, які роз’їдають кожну державу.
Подивіться тільки на вислід виборів: У Довгому 2071 голосів за УНО, а тільки 7 проти, тоді, коли в Хусті за нами голосувало 6208, а вороже поставилось 2122!
Хуст мав би тішитися, що з паршивого містечка, мадярсько-жидівського гнізда, зробили ми столицю, але Хуст невдячний. Будинки і ціни парцель вже підскочили удесятеро, за помешкання деруть сьому шкіру, всі продукти купуємо за всяку ціну, про працю стараємось; хоч і зима, але безробітних нема в Хусті, а з весни, як почнуть будуватись, Хуст ростиме як на дріжджах… Що тоді хоче Хуст?
Правда, тут повно мадярні. Не так мадяри, як змадяризовані німці, а вони гірші від мадярів. Дуже маленька частина признається німцями, а все решта б’ється в груди за малярство. Мадяри їх “швабами” прозивають, але перевертня не переконаєш.
* * *
Сьогодні відбувся січовий здвиг у Сваляві, на який прибули тисячі січовиків Свалявські українки вишили чудовий шовковий прапор, який посвячено і передано місцевій команді.
Під час самих зборів прибули на кількох тягарових автах чоти вояків. Січовики вже думали про демонстрацію, як вояки почали підкидувати шапки вгору і вигукувати: “Слава Україні!”
Виявилося, що це українські вояки. Вони вимогли у своєї команди, щоб їх пустили на січові збори.
* * *
Мадяри урядово проголосили, що розпустили терористів, і ми вже тішились, що раз і назавжди позбудемося приграничної небезпеки.
До Мадярщини вислали ми найкращого нашого звітодавця Яремчука і той сконстатував, що мадяри розв’язали тільки організацію т. зв. “гунгаристів”, які вигрожували февдалам революцією, а терористи у прикордонній полосі гуляють собі далі, тільки деякі одержали відпустку. Правда, від деякого часу не нападають.
Але за те мадяри переводять тайну мобілізацію до п’ятдесят років і підсилюють гарнізони побіля наших границь… Пощо це вони роблять? Може, у зв’язку з подіями в Словаччині? З Братислави приходять вісті, що словаки бажають сепаруватися від федерації.
Робимо запит один одному: що буде з нами, як словаки проголосять самостійність? Рогач твердить, що це найменша проблема – попросимо німецький протекторат. Навіть німці того бажають. Щоб мадяри посміли нас зачіпати?!
Ну, панове, ви знаєте ліпше, пробували між німцями, вели переговори, нехай…
В Ужгороді лишилися такі типи, як знаний п’яниця-малорос Ольховський, болгарин Писанський, що походить із Одеси і в Ужгороді працює в літографа Музики; колишній листоноша і п’яниця Таршовський і відомий мадярон-бандит, управитель доманинської школи – Малець. Ці темні душі роблять доноси на наших людей у мадярських урядах і багато наших попалося до в’язниць, де їх б’ють, катують, чисто за їх українське переконання. Ольховського мадяри вислали навіть до Хуста шпигувати, але наші люди його здемаскували і він попався до “Іванової хати”…
Джерело: Василь Гренджа-Донський, “Щастя і горе Карпатської України”.
