Від самого ранку поїзд за поїздом вбігає, українське населення спішить до столиці на маніфестації. Довжезний ряд селянських возів з близької околиці, вантажні самоходи з дальших сіл, а поїзди з найдальших закутин привозять учасників. Тисячі возів, роверів, авт заповнили бічні вулиці. Сотні, ба тисячі синьо-жовтих прапорів по вулицях, ці дві барви сьогодні домінують.
Уніформи, народні одяги з різних околиць по хустських вулицях маком цвітуть. Зразу можна розрізнити з одягу: Гуцульщина, Хустщина, Волівщина, Севлющина і т. д. Навіть із далекої Ужанщини та Середнянщини людей повно. Це ж річниця української соборності, велике свято! Під синьожовтими прапорами маршують із різних напрямків, найбільше від станції, з піснями на устах. Волівщина заступлена сильно; саме тільки Волове послало аж трьома величезними вантажними автами своїх заступників, щось біля двісті людей.
Десята година. Перед катедралею на величезній площі тісно. Біля тридцять тисяч учасників зійшлося з цілої Карпатської України. Це найбільші збори, які я під цими зеленими Карпатами бачив за останнє двадцятиріччя. Колись просвітянські збори в Ужгороді були справді величавими, але сьогоднішні збори – рекорд!
Книга “Василь Гренджа-Донський: Щастя і горе Карпатської України”
Яка шкода, що наших міністрів немає в Хусті. Було б бажаним, щоб і вони були присутніми, бодай показатися такій імпозантній масі. Але нам приобіцяли, що вони на час повернуться. Через те навмисно і протягаємо.
Десь біля одинадцятої години після Богослужби сформувався величезний похід, замаяли сотні рідних прапорів, і ми перейшли з площі Волошина на головну вулицю. Оркестри заграли українські походові пісні. Старинний хустський замок ще не бачив такого величавого всенародного здвигу! Під звуки маршових пісень легко маршувати; радість, утіха і якась невимовна гордість підносить душу. […]
Січова гостинниця в якій містилася штаб-квартира Карпатської Січі. Надпис на плакаті: “22 січня – свято боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу”
Три години тривав похід вулицями нашої столиці, і аж біля чотирнадцятої години розпочались святочні збори на площі. Вже речники промовляли з півтора години, як з’явився прем’єр Волошин, що якраз прибув з подібних зборів у Білках. Від його супроводу довідуюся, що в Білках було також вище 11 000 учасників та що маніфестаційні збори відбулися так само величаво, хіба ж із тою різницею, що на хустських маніфестаціях не вимовилось ні одного разу ім’я Прхали, щоб не забруднити достойність соборницького свята… А в Білках маніфестації перетворилися в протипрхалівські демонстрації. Учасники вигукували: “Геть з чехом міністром, хочемо міністраукраїнця!”
Вже кінчалися збори, як влетіло авто міністра Ревая, що повернувся із великих маніфестаційних зборів у Сваляві. Це колишня твердиня фенциківщини, тепер, ось, часи змінилися, і святкує і Свалява з нами.
Ледве закрили збори, як волівські вантажні авто поспішають назад у дорогу, бо ізяни можуть в темноті наробити якоїсь несподіванки.
Іза, єдина Іза, як виродок з-поміж інших українських сіл, робить якийсь чудернацький спротив. Зранку спиняли по дорозі маршуючих, прийшли чутки, що напали на Горівчан, постала між ними бійка, було кілька побитих на обидвох сторонах. Селяни з Нанкова, що взяли напрям на Ізу, мусили вертатися полями, а інші, слабші групи, приневолені були обходити це гадюче гніздо.
Ще ми не встигли сісти до столу, щоб щось закусити, бо від рана нічого не їли, як прийшли тривожні вісті, що волівські вантажні авто лежать у ровах, учасники маніфестаційних зборів побиті на жах, а навіть є мертві…
Біжу на команду жандармерії, звідки вислано поготівлю. З різних джерел довідуюся, що чехами збаламучені ізяни зробили напад на вантажні самоходи. Чеські і чехофільські агітатори ще вчора розагітували Ізу, збирались навіть на демонстрації до Хуста, щоб гучно привітати “русскаво генерала Прхалу“. Хочу конче знати, хто вбитий і хто ранений, бо на тих автах і мої рідні брати… Опісля привозять до лічниці раненого Тарковича, брата колеги-редактора, що стратив око… Мертвих нема, але ранених багато, бо вулична бійка тривала довго.
Комендант ізької жандармерії, чех, знав про напад, а навіть є підозріння, що він сам і приготовив. Бо звідки могли мати напасники ручні гранати? Коменданта наша влада зараз і суспендувала і вислала туди слідчу комісію.
Ще не встиг занотувати напад в Ізі, а вже довідуюся про новий злочин чеської сваволі. В Королеві над Тисою чеські жандарми напали на січовиків.
Десь перед тижнем головна команда “Січі” організувала в Королеві новий гарнізон січовиків, біля півсотні люда. Вишколом і командою повірила поручника Свободу.
Перед кількома днями настало одне “непорозуміння” між жандармерією і січовиками. Жандарми супроти українських січовиків поводяться в безличний, агресивний спосіб, а цієї ночі прийшло до зудару.
Як відомо, на пограниччя нападають мадярські терористи, то ж команда гарнізону понаставляла стійки. Вночі ті стійки комендант січовиків поручник Свобода пішов сконтролювати, тим більше, бо розпочалась стрілянина. Свобода думав, що стріляють мадяри, а виявилося, що кілька стрілів на січовиків дали самі місцеві чеські жандарми.
Між комендантом січовиків та жандармською розвідкою прийшло до сварки, поручника Свободу жандарми почали бити і хотіли його арештувати, але на поміч своєму комендантові прийшли січовики, щоб оборонити перед брутальними побоями та арештуванням. Чеські жандарми почали стріляти з кулеметів, а вислід: два тяжко ранені січовики.
[…]
Наш веселий гомін-спів най несеться в Київ – Львів. Карпатська Україна, 22 січня 1939 року
Деякі наші панове, особливо з галицької і наддніпрянської еміграції, що поженилися з чешками, проповідують можливість співпраці з чехами. Так ось тут маєте вашу співпрацю! Чехи були і є запеклі вороги українства. На українську автономну державність вони добровільно не погодяться, хіба ж тоді, коли їм кріси вирвемо із рук!
Тяжко ранених січовиків відвезено до лічниці, але коменданта гарнізону, поручника Свободу чеські жандарми таки арештували і відвели до Хуста в тюрму.
Розслідження розпочато негайно. Суспендовано коменданта жандармської станції (на жаль, тільки суспендовано! Покарають його хіба ж тим, що замість до криміналу, дадуть його в найгіршому випадку до диспозиції Праги…).
На коменданта жандармерії в Королеві призначено нашого жандарма, гуцула Шорбея, якого чехи за його українство із жандармського стану перед роками прогнали.
Події в Королеві та Ізі нас сильно турбують. Чехи дотепер демонстрували кокардами, а тепер, здається, перейшли в наступ. Просто, в нашій державі проти нас провадять і організують напади! Нині-завтра вже вулицею не можна буде перейти перед нападами. Прхаліада розвивається буйно, шалено.
На січовиків чехи дивляться з найбільшою ненавистю. Не маємо, на жаль, ні зброї, ні уніформи, все ж таки “Карпатська Січ” є червоним полотном в їх очах. Без січовиків була б наша влада вповні віддана на їхню ласку й неласку.
Чехи всі однакі. На шпальтах нашої преси появляються лояльні проголошення чеських кар’єристів (і вони думають, що ми їм повіримо!), а тим часом, як я сам бачив і чув на власні вуха, на вулиці підбурюють проти нас чеську воячню.
