СТАНИНЕЦЬ Юрій Іванович
Станинець Юрій
Народився 5 вересня 1906 р. в с. Нижньому Болотному Іршавського району в селянській родині. У рідному селі ходив до церковно-парафіяльної школи (у період Першої світової війни і розпаду Австро-Угорської монархії). Потім навчався у Севлюській (тепер Виноградівській) горожанській школі, а після приєднання Закарпаття до новоутвореної Чехословаччини перейшов до Берегівської гімназії, яку закінчив 1926 р.
У часи навчання в гімназії, а відтак в Ужгородській духовній семінарії захопився збиранням фольклору – коломийок, колядок, легенд, які надсилав Олександрові Маркушу в журнал «Наш рідний край», де їх друкували. Його матеріал «Як відбуваються коляди в Нижньому Шарді» (стара назва. – О. Д.) був навіть відзначений премією. Сам Юрій Станинець почав писати оповідання. Одне з них – «Дарунок Миколая» – було опубліковано спочатку в журналі «Наша земля», редагованому відомим поетом і прозаїком Василем Ґренджею-Донським, а потім побачило світ в «Альманасі підкарпатських українських письменників», що вийшов 1936 р. в Севлюші.
Після закінчення Ужгородської духовної семінарії був направлений священиком в с. Углю Тячівського району, потім переводився на цю посаду в села Буштино, Стеблівку, а в період існування автономної Підкарпатської Русі – Карпатської України працював священиком греко-католицької церкви в с. Вонігові. Друкував свої твори у львівському журналі «Вісник», празькому – «Пробоєм», хустському – «Говерла». Оповідання «У вагоні» було включено до «Антології української новели», яка побачила світ 1938 р. в Римі італійською мовою. 12 лютого 1939 р. Юрія Станинця обрали депутатом сойму Карпатської України.
Після окупації Карпатської України угорськими військами молодого священика переслідувала угорська влада. Юрій Станинець – учасник так званого «ковнерівського» процесу. Він згадував, що його судили, бо «брав участь у підпільній організації, яка ставила собі за мету прогнати угорських окупантів із Закарпаття». Але судді не змогли довести його участі у «таємній організації», про що свідчили і вже засуджені. Тому справу було передано військовому трибуналу в Кошице, який засудив його на три роки умовно.
Згодом (1942–1943) були видані дві книги Юрія Станинця під псевдонімом Юрій Стенчук – «Подарунок: оповідання» та повість «Юрій Чорний». Газета «Літературна неділя» вмістила рецензії на ці твори.
За радянських часів літературна творчість письменника замовчувалася, його спадщину не вивчали і не друкували. І лише 1991 р. в Ужгороді турботами Івана Ребрика було видано добірку творів Юрія Станинця «Юра Чорний» (повість та оповідання) з його вступною статтею, примітками та словником. Книгу схвально зустрів читач, а її автора 1994 р. прийняли в члени Національної спілки письменників України.
Помер Юрій Станинець 13 квітня 1994 р.
*
Джерело: Довганич Омелян Дмитрович. Карпатська Україна в боротьбі за незалежність: репресії проти її обронців та керівників /Післямова Миколи Вегеша. – Ужгород: Ґражда, 2007. – 140 с.
