ЩОБЕЙ Василь Петрович
Щобей Василь
Народився 1898р. у с. Вільхівцях Тячівського району в селянській родині. Вчився у місцевій народній школі в період Австро-Угорської монархії, яка з кожним роком згортала навчання українською мовою і запроваджувала угорську. Тому до школи ходив не довго. Рано прилучився до роботи на господарстві батьків. За працьовитість і порядність у селі його шанували як авторитетного ґазду. І так весь чехословацький період.
Коли 1938 р. в Підкарпатській Русі – Карпатській Україні утворено і затверджено автономний уряд, він прихильно це зустрів і, за спогадами його сина Василя, двічі їздив до Хуста, де мав зустріч із прем’єром Авґустином Волошином, який роз’яснював йому політичне становище Карпатської України. І шановану у Вільхівцях людину 12 лютого 1939 року обрали послом сойму Карпатської України. За партію УНО у в Вільхівцях проголосували 8031 виборець, проти – лише 4. Василь Щобей брав участь і в засіданні сойму 15 березня 1939р., голосував за утворення самостійної Карпатської України та обрання її президентом Авґустина Волошина.
Та 15-18 березня 1939 р. Карпатська Україна була окупована угорськими військами, які брутально поставилися до січовиків; без суду і слідства захоплених розстрілювали, й потім жандарми переслідували всіх учасників Карпатської України. Через це відомі діячі уряду емігрували, а хто залишився вдома, був підданий репресіям.
Не оминув цього і Василь Щобей, але його, дякувати Богу, не відправили в тюрму як батька багатодітної родини.
У дорадянський час кожне село мало визначену одну або дві полонини, куди відправляли худобу на випасання. У червні 1940 р. троє односельців – Василь Щобей, Іван Корнута та Василь Божа вирушили на полонину Ріпка по бринзу. А там довідалися, що пропали два воли. Вони вирішили допомогти пастухові й подалися на розшуки.
Через великий туман Щобей, Корнута і Божа волів не знайшли, натомість заблукали й несподівано опинилися на радянській території Івано-Франківської області, де їх затримали прикордонники. Вони докладно розповіли, як це сталося. Але ті не повернули закарпатців додому, а арештували й відправили у містечко Надвірну. Все це описано в протоколах допиту від 26 червня 1940 р. в архівно-слідчій справі про їх нелегальний перехід угорсько-радянського кордону. Всіх трьох перевели в Станіславську тюрму, де 18 жовтня 1940 року особливою нарадою при НКВС СРСР за статтею 80 карного кодексу УРСР вони були засуджені на 3 роки й відправлені в Ухто-Іжемський табір Комі АРСР.
Коли в Радянському Союзі почала створюватися чехословацька військова частина, закарпатські втікачі в СРСР були амністовані, їх звільняли з таборів і відправляли в м. Бузулук на Уралі або в м. Джамбул Казахської РСР для зміцнення здоров’я. Василь Щобей та його побратими були звільнені з табору в січні 1943 р. Відтак воювали в лавах Чехословацького армійського корпусу. Після війни повернулися до мирного життя у возз’єднане з Україною Закарпаття.
Та колишнього посла сойму Карпатської України взяли під нагляд, оскільки відмовлявся вступати в колгосп. Його шантажували, згадували «антинародне» минуле. Урешті-решт, він таки вступив у колгосп, якому віддав понад 30 років.
Помер 1979 р. 10 липня 1990-го реабілітований.
*
Джерело: Довганич Омелян Дмитрович. Карпатська Україна в боротьбі за незалежність: репресії проти її обронців та керівників /Післямова Миколи Вегеша. – Ужгород: Ґражда, 2007. – 140 с.
