«Кров» вісімнадцятирічного студента Мукачівської торговельної академії Івана Рошка-Ірлявського (1937), перечекавши вісімдесят вісім років, запульсувала з юнацьким максималізмом та свідомо-національним поривом у нашому часі.
Це стало можливим завдяки пильній увазі до юного таланту з боку Михайла Мухина, в архівній справі якого зберігся автентичний рукопис збірки, і який небезпідставно вважав, що «для своїх малих років (18) і оточення він (Ірлявський) безумовно феномен».
На підтвердження цього наведемо строфи самого Івана Ірлявського, які й нині звучать суголосо з нашим днешнім сприйняттям українських реалій:
…Хто нам заступить шлях тепер, Европо,
перетне хтось відроджене життя?
Залишать здоланих нас у окопах,
зірвавши рідний стяг?
О, ні, роки давно вже ті минули,
як з нами кожний виробляв, що хтів, ‒
тепера час, ‒ щоб всі ви добре чули! ‒
для нас наспів!
Сторінка машинопису Івана Ірлявського
Поетична збірка «Кров» ‒ третя в багатому доробку юного автора. Починав Іван Ірлявський рукописом «Перші зорі» (1935), який подав на конкурс часопису «Пробоєм». Власне, з того часу його публікації з’являються в місцевій періодиці.
Уже наступного року Ірлявський подає рукопис «На рідній ріллі» (1936), в який увійшли й окремі твори з попередньої добірки.
І от третя, якісно виваженіша, з очевидними ознаками росту, насамперед у майстерності віршування, випрацюванні оригінальної ритміки, лексико-семантичною вправністю, тобто того, що складе його оригінальний поетичний світ, його творче обличчя.
Друком вийде наступна його збірка «Голос Срібної Землі» (1938), про яку Михайло Мухин напише:
«Перша збірка одного з наймолодших закарпатських поетів Івана Ірлявського «Голос Срібної Землі» (…) в своїй цілости віддзеркалює настрої й по-ривання української молоді, не конче лише за Карпата-ми, що народилась коло 1920 року, а матурувала перед 1940. У цім полягає передовсім її значіння, як “люд-ського документа”. Вона, при всій своїй подекуди ще майже дитячій недовершености, говорить багато і за багатьох. (…) Ірлявський здолав створити новий, могутній та величний образ – новітнього українця, пробудженої новітньої України, що торує шляхом героїчної боротьби й зусиль до ясної мети».
Постаті Івана Ірлявського Михайло Мухин присвятив пізніше, уже після трагічної загибелі поета в Бабиному Яру, в повоєнні еміґраційні роки статтю під назвою «Поет Срібної Землі. Зі спогадів про Закарпаття» (1959).
Тут варто зауважити, що такою дбайливістю відомого літературного критика й літературознавця, «українського Діогена-Сковороди», за висловом Євгена Маланюка, були нагороджені також представники молодої закарпатоукраїнської мистецької майстерні Зореслав, Юрій Станинець, Федір Моґіш, Федір Потушняк, Іван Колос, Микола Рішко, Марко Бараболя і т. д.
Український Пласт при Торговельній Академії в Мукачеві
