КЛОЧУРАК Степан Степанович
Клочурак Степан
Народився 27 лютого 1895 р. у с. Чорній Тисі Рахівського району в багатодітній селянській родині. 1901 р. пішов до сільської народної школи; 1905-го батько записав його до 4 класу угорської католицької початкової школи в Ужгороді для вивчення угорської мови. Через рік юнак вступив до Ужгородської угорської гімназії, а 1910-го перевівся до класичної гімназії м. Мараморош-Сиґета, яку закінчив 1914 р. 1915 р. його призвали до австро-угорської армії і відправили на російський фронт. Там йому надано офіцерського звання підпоручика. Після поранення тривалий час лікувався, а 1917 р. опинився на румунському фронті. Звідти 1918 р., коли розпалася Австро-Угорщина, С. Кочурака перевели до Праги.
У листопаді 1918 р. повернувся до Ясіня, де того ж місяця відбулися збори селян під його головування, які обрали народну раду. Після окупації східної частини Закарпаття румунськими військами члени Ясінянської ради були арештовані й відвезені до Мараморош-Сиґетської в’язниці. Всіх звільнили, крім Степана Клочурака, якого віддали військовому суду й засудили на 6 місяців ув’язнення. Українська дипломатична місія в Румунії визволила його й відправила в Україну. 1919 р. він повернувся до Ясіня, потім переїхав до Ужгорода.
1920 р. він став одним із засновників крайового товариства «Просвіта». Цього ж року Степан Клочурак став членом соціал-демократичної партії, обраний до її президії й призначений відповідальним редактором її друкованого органа – тижневої газети «Народ», перейменованої 1921 р. на «Вперед». 1926 р. вийшов із партії і створив фірму зі сплаву лісу до Великого Бичкова, яка в роки економічної кризи збанкрутувала.
1934 р. організував українське крило Аграрної партії і став головою її української секції, друкованим органом якої стала газета «Земля і воля», а її головним редактором – С. Клочурак.
В часи автономного уряду Підкарпатської Русі – Карпатської України працював у газеті «Нова свобода», був особистим секретарем прем’єр-міністра Авґустина Волошина, брав участь у просвітянських з’їздах у Перечині й Рахові. У січні 1939 р. обраний членом проводу УНО, з 12 лютого 1939 р. – послом сойму Карпатської України, згодом – міністром господарства і військовим міністром.
Після окупації краю в Празі очолював ліквідаційну канцелярію уряду Карпатської України в екзилі, а з визволенням столиці Чехословаччини у травні 1945 р. був затриманий радянською службою «Смерш» і вивезений до Москви, де особливою нарадою при МДБ СРСР 26 грудня 1945 р. був засуджений на 8 років виправно-трудових таборів за участь у так званій «українській націоналістичній організації». Покарання відбував у таборах Сухої-Безводної та у Воркуті. Після звільнення 1957 р. виїхав до родини в Прагу. Написав першу частину спогадів під назвою «До волі».
Помер 8 лютого 1980 р. в Празі, де й похований. Реабілітований 26 березня 1990 р.
*
Джерело: Довганич Омелян Дмитрович. Карпатська Україна в боротьбі за незалежність: репресії проти її обронців та керівників /Післямова Миколи Вегеша. – Ужгород: Ґражда, 2007. – 140 с.
