У Військовому історичному архіві в Празі (Vojenský historický archív 1800, Praha 8 ‒ Karlin, Sokolovská 136) депоновано персональний архів першого президента Чехословаччини Томаша Ґарріка Масарика (1850-1937), який не є складовою частиною часто цитованого Архіву Президентської канцелярії, що знаходиться на Градчанах.

Кілька коробок у цьому архіві означено назвою «Podkarpatská Rus» (Sign.: Archiv TGM – Podk. Rus). Це – хронологічно упорядковані документи про різні аспекти взаємин президента із Закарпатською Україною від 1918 року до його смерті: власні рукописні нотатки, чернетки та копії листів різним особам, листи та звернення до президента від приватних осіб та організацій, протоколи із офіційних прийнять, звіти про Закарпаття, його співробітників, секретні звіти таємної поліції, експертизи до різних питань, вирізки з газет зі статтями про Закарпаття, книжки, брошури, фотографії тощо. Зокрема, багатими є матеріали про початки приєднання Закарпатської України до Чехословаччини.

Варто було би видати ці, в українській історіографії майже не відомі документи окремою книжкою. Нижче подаю анотації та примітки-пояснення деяких реалій кількох документів з цього архіву. Тексти документів мовою оригіналу опубліковані мною в «Науковому збірнику Музею українсько-руської культури у Свиднику». Т. 21. ‒ Пряшів, 1998. ‒ С. 143-153.

1. Лист Т. Ґ. Масарика міністру Вавру Шробару від 10 березня 1919 року.

Президент направляє до міністра Шробара закарпатських політиків Жатковича і Ґардоша, які прибули із США, і просить його надати їм всебічну підтримку й допомогу, оскільки в Парижі вже вирішено, що Закарпаття увійде до складу ЧСР. Дальші двоє представники русинів Словаччини скаржились президентові на погане ставлення словацьких органів до русинів.

Шробар Вавро (1867-1950) ‒ за професією лікар. Під час війни співробітничав з Т. Ґ. Масариком, у 1918 р. ‒ член Президії Чехословацького національного кабінету, за дорученням якого керував визволенням Словаччини від угорської влади. У 1918-1920 рр. міністр у справах Словаччини та міністр здоровоохорони; 1920-1921 рр. ‒ міністр освіти, депутат парламенту за аграрну партію. За Словацького штату співпрацював з лондонським екзильним урядом ЧСР. У 1945-1948 рр. ‒ депутат парламенту та міністр Уряду ЧСР.

Григорій Жаткович (1886-1967) ‒ лідер закарпато-української еміграції в США. Вів переговори з Вільсоном і Масариком про приєднання Закарпаття до Чехословаччини. Перший губернатор Підкарпатської Русі (1919-1921). На протест проти нездійснення автономії для Закарпаття повернувся до США.

Ґардош Юлій ‒ чільний представник закарпатської еміграції в США, секретар Американської народної ради угро-русинів.

Паризька мирна конференція скасувала залучення Закарпаття до складу України й ухвалила його передачу Чехословаччині на правах автономної держави (Сен-Жерменський договір від 10 вересня 1919 р.).
Згадується Меморандум Т. Ґ. Масарика до Національних зборів ЧСР від 23 грудня 1918 року.

Фош Фердинанд (1851-1929) ‒ французький маршал, головнокомандуючий військами Антанти.

Naše území ‒ територія Словаччини, яка в березні 1919 р. вже входила до складу ЧСР.

2. Прокламація Президента Русинії Георгія Жат-ковича від 10 березня 1919 року.

Укладена в день приїзду Г. Жатковича до Ужгорода й адресована Центральній Руській Раді та всьому населенню Закарпаття. Фіксує його тодішнє уявлення про територію нової держави Русинії (Закарпатської України).

Oulubljanskyj okruh ‒ округ Стара Любовня.

3. Лист президента T. Ґ. Масарика міністру за-кордонних справ Едварду Бенешу від 30 квітня 1019 р.

Т. Ґ. Масарик не погоджується з твердженням Крамаржа, що на Закарпатті живуть «росіяни» (Rusi), і вважає його погляди консервативними. На його думку, перепис населення доведе, що переважна більшість населення висловиться за українську орієнтацію. І результати перепису будуть вирішальними. Російську мову можна буде запровадити у школи лише як факультативну у вищих класах.

Бенеш Едвард (1884-1948) ‒ визначний політик ЧСР, від 1918 до 1935 рр. ‒ незмінний міністр закордонних справ, депутат парламенту, від 1935 до 1948 р. ‒ президент ЧСР.

Лотоцький Олександр (1870-1939) ‒ письменник, громадський і політичний діяч. У 1917-1918 рр. ‒ губерніальний комісар російських окупаційних військ Галичини. Мініст УНР (1918), посол УНР в Туреччині, від березня 1919 р. на еміграції у Відні, Празі (професор УВУ) та Варшаві, де заснував Український науковий інститут і був його директором (1930-1938). За увесь період був членом екзильного уряду УНР.

Штєпанек Вітєзслав (1886-1960) ‒ чехословацький політик і публіцист-слов’янофіл. У 1914-1918 рр. ‒ у Швейцарії, від 1919 р. ‒ голова русофільської організації Всеслав’янської єдності.

Крамарж Карел (1860-1937) ‒ чехословацький політик-русофіл, голова першого Уряду ЧСР (1918-1919), голова народно-демократичної партії (1919-1934), депутат парламенту.

Rusínsko (Русинія) ‒ первісна неофіційна назва Закарпатської України ‒ Підкарпатської Русі.

4. Лист Євгена Пузи президентові Т. Ґ. Масарику від 22 серпня 1919 pоку.

Протест проти порушування Паризького мирового договору, згідно з яким Чехословаччина повинна дати Закарпаттю автономію, не директорію. Президент директорії Г. Жаткович на керівні пости ставить галицьких москвофілів, яких потрібно звільнити. Закарпатські русини на Мировій конференції в Парижі домагались возз’єднання з Україною, а приєднання до ЧСР прийняли лише під умовою надання їм автономії. Закарпатські русини вважають себе складовою частиною українського, не російського народу, тому протестують проти того, щоб їх репрезентували антиукраїнські сили. На керівні посади в Закарпатті потрібно ставити представників місцевої інтелігенції.

Пуза Євген (1880-1922) ‒ закарпатський військовий і політичний діяч, один з організаторів Гуцульської республіки. Від серпня 1919 р. ‒ один з п’яти членів Директорії Підкарпатської Русі, очолюваної Г. Жатковичем.

Брейха Ян ‒ представник чехословацького уряду на Закарпатті від 1919 р.

Після ліквідації Гуцульської республіки в Ясіню рeмунами, майже всі члени Руської Народної Ради на чолі з її головою Степаном Клочураком були арештовані й ув’язнені в Румунії.

Бескид Антоній (1865-1983) ‒ політичний та громадський діяч Закарпаття. У 1918 р. ‒ голова Пряшівської Руської Народної Ради, від січня 1919 р. ‒ делегат Паризької мирної конференції, а в травні 1919 р. ‒ голова Центральної Народної Ради в Ужгороді. Від 1923 р. до смерті ‒ губернатор Підкарпатської Русі

5. Відповідь проф. Їржі Полівки на анкету Міні-стерства освіти ЧСР від 4 грудня 1910 року.

Автор стверджує, що закарпатські русини є частиною українського народу і їх літературною мовою повинна бути українська мова галицької редакції. Тимчасово можна вживати й етимологічний правопис.

Їржі Полівка (1858-1923) ‒ чеський славіст та фольклорист, професор Карлового університету в Празі.

Один з найвизначніших слов’янських філологів.

6. Секретний лист таємної поліції ЧСР про взаємини Яромира Нечаса з українцями від 22 квітня 1921 року.

У кав’ярні «Парламент» Я. Нечас зустрічається з українцями (С. Смаль-Стоцьким, М. Грушевським), перед якими відверто заявляє, що після консолідації умов на Закарпатті чехословацький уряд передасть цю землю Україні. Такі погляди він висловлював і під час свого перебування в Ужгороді. Виступає проти резигнації Жатковича з поста губернатора та обстоює думку, що автономію Закарпатській Україні потрібно дати.

Нечас Яромиp (1888-1946) ‒ чехословацький політичний діяч української орієнтації, в 1919 р. ‒ секретар Директорії Підкарпатської Русі, пізніше ‒ особистий секретар губернатора Жатковича. Від 1920 р. фаховий дорадник Канцелярії президента республіки. З 1924 р. по 1939 р. посол парламенту, до 1929 р. за Закарпаття; 1936-1938 рр. ‒ міністр соціальних справ. Автор популярних праць про Україну, зокрема про Закарпаття.

Смаль-Стоцький Степан (1859-1939) ‒ визначний мовознавець і політичний діяч. Один із засновників Союзу визволення України (1914), голова Бойової управи Січових стрільців (1917), у 1919 р. ‒ посол Західноукраїнської народної республіки у Празі, де жив до смерті як професор УВУ.

Грушевський Михайло (1866-1934) ‒ найвизначніший український історик та політичний діяч, голова Української Центральної Ради (1917) та президент Української Народної Республіки (1918). Від 1919 р. на еміграції. Директор Українського соціологічного інституту у Відні, згодом ‒ у Празі, редактор «Борітеся ‒ поборете» (1912-1922). У 1924 р. повернувся в Радянську Україну, де став жертвою більшовицьких репресій.

7. З коментарів Я. Нечаса до статті анонімного ав-тора в «Трибуні».

Президент Масарик дав своєму секретареві вирізку статті L.C. «Krivé ústavy nikoli guvernéra» (1921).
Криптонімом «L.C». в г. «Трибуна» підписував свої статті Флоріян Заплетал. L.C. ‒ ініціали його нареченої Лоти Цимбалової.

«Возрожденіе» ‒ студентська організація в Празі москвофільської орієнтації.

Український вільний університет ‒ вищий навчаль-ний заклад, заснований навесні 1921 р. у Відні, і восени того ж року перенесений у Прагу. Від 1946 р. діє у Мюн-хені.

8. Антиукраїнський меморандум празького студентського товариства «Возрожденіе» від 28 листопада 1921 p

Карпаторуський студентський гурток «Возрожденіе» («Відродження») надіслав президентові Т. Ґ. Масарику гострий протест антиукраїнського спрямування. Автори вимагають заміни української мови в школах російською, заміни в установах українофільських службовців русофільськими та закриття Українського Університету в Празі.

Смаль-Стоцький Степан, Колесса Олександр, Левицький Євген, Дністрянський Станіслав ‒ професори та чільні представники УВУ в Празі.

9. Резолюція Союза соціальної допомоги підкарпаторуського студентства від 5 грудня 1921 року.

Відповідь проукраїнської організації закарпатських студентів у Празі на вищенаведений меморандум антиукраїнського «Возрождения». Захист Українського вільного університету в Празі.

10. Коментар Яромира Нечаса до Меморандуму Русскої народної партії в Пряшеві від 12 січня 1922 р.

Я. Нечас виступає проти насильної («агресивної») словакізації русинів Земплинської, Шариської та Списької жуп, припускаючи, що мирним шляхом (підкупом) словаки зможуть досягти цієї мети скоріше.

Русская народная партія ‒ москвофільська організація, заснована у Пряшеві 1921 р. Аятонісм Бескидом з метою виправлення «тимчасового» державного кордону між Підкарпатською Руссю і Словаччиною.

11. Коментарій Яромира Нечаса до Резолюції Конгреса карпаторуского народа, скликаного Русскою народною партією 23 листопада 1922 року.

Копія 4-сторінкової резолюції, ухваленої теж на мітингах в Меджилабірцях, Гуменному, Стащині, Старині, Велятах і Свиднику, була надіслана президенту. Я. Нечас переклав і прокоментував її зміст чеською мовою.

Джерело: журнал “Екзиль”, жовтень-грудень 2018, Гражда, Ужгород.