М. Куренівець: З перших кроків націоналістичної поезії на Закарпатті

Уривок

Поява першого числа «Слова Народа» в Пряшеві в грудні 1931 р. була для української націоналістичної молоді Закарпаття великою і радісною подією. Нарешті дочекалися появи часопису з українськими націоналістичними тенденціями!

Орган чеської соціял-демократії «Вперед», друкований українською мовою, вже починав обридати навіть заведеній у нетрі інтернаціонального марксизму частині молоді, а для решти взагалі ніколи не був цікавий, хоч як не старалися чеські есдеки в суміш з українськими с. д. та с. р., приваблювати до себе мнимо українським змістом та гаслами.

«Свобода», що вже понад тридцять років намагалася тримати народний чи «народовецький» прапор, була в руках стареньких каноників та адвокатів, що не дуже надавалися до товариства радикальної в націоналістичних настроях молоді.

«Українське Слово», появу якого від довшого часу старанно підготовляла група близького, зрештою, до «Свободи» цілком поважного старшого громадянства, от-от вже мала на «початку» 1932 року виходом першого числа розпочати своє розважне й помірковане існування, яким молодь ніколи не мала захоплюватись.

Тому зовсім не дивно, що в гуртку молоді, що на різдвяних феріях 1931-32 р. зійшовся коло проф. Білинського в селі Золотареві (лежить на північ від Хусту), одержання першого числа «Слова Народа», зрештою, давно сподіваного, викликало чималий відгук та надії, висловом чого слід уважати написану 25 грудня 1931 р. в цьому ж Золотареві «Присвяту» «Слову Народа», що її склав І. К. (пізніше відомий, як Івап Колос, автор премійованої в році 1938 збірки «Молоді мої дні»).

У цій «Присвяті» молодий шматкуючий поет, що перед тим ще не виступав ніколи із своїми творами, висловлював своє зворушення і надії, зв’язані з першим націоналістичним українським часописом на Загір’ї. І належить сказати, що вже і в цій першій друкованій спробі голос молодого піонера звучав суворо, поважно і певно:

Коли борець, узявши меч прадідний
В борбах пробований нераз,
В завзятий бій іде за край свій рідний,
За правду, волю, кращий час,
То хто б із нас холодним був так дуже,
Щоби мовчав в цю красну мить,
Коли огнем горять й найбільш байдужі,
Коли й каміння говорить.

«Посвята» ця появилася незабаром, вже в слідуючім числі «Слові Народа», що дня 3 січня 1932 вийшло в Пряшеві.

Кількома місяцями пізніше, у «Слові Народа» ч. 9 з 1 травня 1932 р., появилася датована днем 7 лютого того ж року поезія під титулом «Під розвагу» цього ж автора. Поезія ця має цілком виразно витриманий в дусі українського націоналізму зміст, більше того ‒ має цілком програмовий характер, а тому слід її навести беж жадних скорочень:

Дзвенять мечі та чути зойк слабих
Розчавлених життям рабів із споконвіку,
Що вже нема і поривів у них
Й шукання сталого на власну неміч ліку.
А попри них ідуть рясні ряди борців
І кажуть їм: життя ‒ закон жорстокий.
Вони ж?.. ‒ у відповідь із жалібненьких слів
Зробили свій девіз: «Нам дайте спокій».
«Нам дайте спокій» ‒ не звичайний це девіз,
Бо не один із нас стає борцем за нього,
Бо не одному з нас у голову заліз.
Як істина правдива, ще й свята до того.
Та всупереч якраз шаліє всюди бій,
Горить живе життя побуджувань суворих,
Що розкоші дає і чар солодкий свій
Лиш тому, хто мечем, а не плачем говорить.

У «Слові Народа», яке за традиційним браком фондів припинилося в осени 1932 р., було вміщено ще кілька інших поезій І. К. та й інших націоналістично настроєних авторів, але ми обмежуємося лише на найхарактерніших та досконаліших речах, не згадуючи цим разом про другорядні.

По заникненні «Слова Народа» в розвитку націоналістичної преси тут настала кількамісячна перерва, бо аж в грудні 1933 р. появляється в Празі перше число націоналістичного студентського журналу «Пробоєм», в якому І. К. містить свої дуже цікаві для світосприймання націоналістичної молоді зауваження з нагоди виходу в світ першої збірки поезій Зореслава «Зі серцем у руках».

Ці зауваження добре схоплюють та окреслюють тодішнє становище на закарпатськім українськім Парнасі і виразно накреслюють шляхи, якими має простувати молода націоналістична поезія.

Наводимо, отже, найважливіші місця з цієї статті І. К.

«Основний тон, настрій нашої повоєнної літератури ще, так скажу, цвинтарний. По тисячлітній неволі народ, що був уже похований, ‒ будиться. Встає з могили, яку вороги не мали часу до кінця засипати.
Встає виснажений, темний і в самій сорочці. Поети це відчувають. Видять нашу неміч, убожество, недолю. Звертають на це увагу, бо хочуть нас вилічити. Та тут помилилися: їхнє ставлення до нашої дійсности не вороже, заперечуюче, але товариське, а нерідко і захоплююче.

Вони підкреслюють не те, що воскресаємо, але те, що ми мертві. Вони не будять погорди до дійсности, не бажають за всяку ціну змінити її, не викликають її на двобій, а навпаки, шукають у ній красу, малюють її, як щось рідне та дороге: приймання дійсности поетами пробуджуючогося народу хибне. Воно не пориває до діла, не гартує волю, лише придавлює її і забиває всякі змагання в їх зародку.

Безпощадна боротьба, спрага знищити, погорда і гнів до злого ‒ ось настрої, що повинні кермувати поезією народу, що бореться за кращу долю. Розумію, що біль рве серце всякої людини, що бачить нашу незавидну дійсність.

Але перемогти біль є більше, ніж терпіти, змогтися на щось більше, як на нікому не потрібний плач ‒ це перемога над тим, що є, це вияв волі, що хоче вести, а не що дає себе вести».

У перших числах «Пробоєм» І. К. вміщує кілька сонетів та октав, повних здобувчих «конквістаторських» настроїв. Тим часом весною 1934. р. гурток української високошкільної молоді з Закарпаття, що студіювала на високих школах у Празі та Братиславі і до якої належав і сам І. К., гарячково і дуже пляново готується до організації другого з’їзду української молоді Закарпаття, що має відбутися 1 липня 1934. р. в Мукачеві.

Тисячі юнаків та дівчат мають прийти цього дня з усіх закутин «країнки» під браму стародавнього манастиря під Чернечою Горою, а потім з українським прапором перейтися цілим Мукачевом.
В передчуванні цього дня І. К. містить в травневім числі «Пробоєм» за 1934 рік поезію, де м. і. від імені тієї української молоді, що має прийти на це майбутнє народне свято, проголошуються такі гасла:

Досить вже гнутися, плакать безрадно
У життєвій боротьбі безпощадній!
Досить вже плакати, більше не хочем,
Хай замість сліз тепер криця рокоче!
Рідний наш краю, ми ті твої діти.
Що тебе прагнуть збудити, огріти:
Працею збудим, огрієм любов’ю
А у потребі і власною кров’ю …
Зброя геройська ‒ міць духа і тіла, ‒
Ти нас веди на довершення діла.

Слова про загрівання рідного краю «любов’ю, а у потребі і власною кров’ю» не лише було дійсно дане на історичнім для розвитку і поширення української націоналістичної ідеї на українськім Закарпатті липневім з’їзді 1934 р. в Мукачеві, але й було многократно дотримане.

Примітка. М. Куренівець – псевдонім Михайла Мухина.

Джерело: Пробоєм: Місячник культури. ‒ Прага, 1942. ‒ Р. ІХ. ‒ Ч. 4(105). ‒ Квітень. ‒ С. 209-212.