Листівка, Карпатська Україна

Вікентій Шандор: Про висновки з’їзду карпатських українців у діаспорі

Стаття Вікентія Шандора про висновки з’їзду карпатських українців у діаспорі щодо оцінки радянсько-чехословацького договору про Закарпатську Україну та її возз’єднання з Україною

ВИСНОВКИ З’ЇЗДУ КАРПАТСЬКИХ УКРАЇНЦІВ

Державно-федеративний статус Карпатської України в роках 1938-1939, як також і проголошення повної незалежности постановили перед населенням нові вимоги відповідальности в небувалих досі розмірах, гарантуючи їм одночасно широкі державні права.

З державними правами перейняв уряд, як носій найвищої екзекутивної влади і державні обов’язки, до яких у першій мірі складає оборона інтересів краю та права його населення.
Від тієї доби пройшла Карпатська Україна різними правополітичними змінами, і кожна з них заторкнула в свій спосіб її державний статус.

Була це повна окупація Мадярщиною. Березень 1939 р. та чехословацько-советський договір відносно її приєднання до України, червень 1945 року. В сучасну добу, особливо чехословацько-советський договір вимагає від нас точного з’ясування становища. Без цього не можемо бути політичними партнерами в грі, яка відограється, і напевно буде в будучому відограватися довкола території Карпатської України.

Не займаючи досі жадного становища до так основної проблеми, самі себе ставимо поза вимогами сучасного життя.
Мовчки не можна виграти політичної боротьби, ані витворити в світі для нашої справи прихильної опінії.

Мадярська піхота висаджується в Хусті. 17-18 березня 1939 р. Фото Вільяма Вандіверта.
Мадярська піхота висаджується в Хусті. 17-18 березня 1939 р. Фото Вільяма Вандіверта.

У вільному світі виступають сьогодні з претензіями на територію К. України два партнери: чехословацький і мадярський. Ми можемо по-різному розцінювати їх акції та аргументи, але ми ніяк не сміємо бути до них байдужими та приймати їх мовчки.

До всіх цих подій не було досі з нашого боку виявлено відповідного центрального становища, а були тільки випадкові реакції поодиноких осіб.

Уважаємо, що є найвищий час усунути це недомагання з нашого боку і приступити до активізації наших власних сил. Для виконання такого завдання і був скликаний Карпатським Союзом з’їзд Карпатських Українців з участю провідних осіб нашого державного і громадського життя.

Передбачені в програмі з’їзду дві доповіді мали на цілі створити реальну базу для рішень з’їзду. Дуже шкода, що перший прелегент п. Ю. Ревай змінив первісну тему своєї доповіді: Важніші політичні події доби федеративної державности Карпатської України. Він виголосив доповідь про Делегацію Американських Русинів до Чехословаччини в 1938 р. та її ролю в справі автономії К. України. Прелегент подав цікаві інформації з поза кулісової гри Делегації з урядом Чехословаччини, як теж наставления її поодиноких у тому членів до наших справ. Також подав цінне ствердження, як дійшло до іменування о. А. Волошина прем’єр-міністром, чим опрокинув публіковані в минулому статті, які невірно насвітлювали цю проблему.

Прелегент вже на вступі зазначив, що в доповіді головну увагу він зверне на чехословацько-советський договір, соборно-державний інтерес незалежної української держави в майбутньому та узгіднення нашого становища для спільної протидії всім ворожим затіям відносно К. України.

Справа приєднання Карпатської України до України має свій корінь, не тільки в чехословацько-советськім договорі з 1945 p., але далеко перед ним, в політичній концепції Масарика й Бенеша ще в 1918-1919 роках. Про це ясно говорить Бенеш у своїй статті у “Форейн Афере” в 1945/46 pp., такими словами:

“Що в 1919 р. ми оба (я і Масарик) уважали Чехословаччину опікуном Рутенії і були охочі відступити це опікунство, коли український нарід стане національно соборним. Це сталось, коли Східна Галичина була включена до Советської України”.

За першої республіки, К. Україна була мостом для Чехословаччини до держав Малої Антанти, а після II світової війни вона стала для неї мостом на Схід.

Після досвіду з Мюнхеном, президент Бенеш і ціла Чехословаччина бачила одиноку гарантію свого державного існування перед німецькою небезпекою в союзі із Советським Союзом. Приєднання К. У. до України вповні відповідало державним інтересам Чехословаччини, тому воно і не було випадковим політичним актом. Чехи протягом своєї довгої історії постійно тяготіли політично на Схід, надіючи звідтам порятунку. Створена ситуація II світовою війною в Центрально-східній Європі була виїмково сприятливою для Бенеша і переведення в життя його політики “мосту на Схід” через К. Україну. Цим і пояснюється той факт, що в добі голосування над чехо-словацько-советським договором в парламенті в Празі, не було ні одного голосу проти, бо навіть ніхто не задержався від голосування.

Тому уклад нашого аргументу на такій лінії ставить чехословацько-советський договір у властивому світлі та виключає всякі українським державним інтересам шкідливі легенди про насильство, подарунок Бенешом Сталінові за визволення, терор тощо.

Сам чєхословацько-советський договір є важним міждержавним актом та був належно прийнятий і ратифікований; ратифікація була затверджена президентом Бенешом і міністром закордонних справ Яном Масариком.
З’їздові була предложена Декларація, в якій розглянено основні сучасні проблеми К. України, та яка є вихідною точкою нашого становища до них.

Президент Чехословаччини Едуард Бенеш
Президент Чехословаччини Едуард Бенеш

Декларація дає належну відповідь на акції чехословаків і мадярів у вільному світі; займає становище в справі Пряшівщини та оформлює наше становище до справи самого приєднання К. України. Таке спільне узгіднення є важливим тому, бо воно створює можливість одностайно виступати в обороні нашої справи та зискати для неї прихильників у світі.

Не сміємо забувати, що Чехословаччина, Мадярщина й Польща мають свої армії, які легко перемінити на національні, особливо тоді, коли мова йде про забір української території. Україна такої можливості не має. Тож потрібно розвинути зусилля на міжнароднім форумі, чого мовчки зробити не можна. Це є основною помилкою відношення української політики… і до Ялти, яка на всі боки й лади засуджується, забуваючи, що тут мова не в тимчасовій державній системі одного з партнерів Ялти, а в історичнім змаганні українського народу та політичній доцільности.

Оба ці міждержавні акти стверджують та створюють для інтересів незалежної і соборної української держави поважні право-політичні аргументи, невикористання яких тепер і в майбутньому, можна кваліфікувати, як грубе недбальство і політичну помилку.

Справа приєднання К. України є в Декларації формульована так: “Однак в процесі історичного розвитку українського народу, в якому національно-державна територія України була розділена й довгими віками окупована сусідніми державами, самий акт приєднання Карпатської України до України вважаємо доконаним і позитивним історичним фактом, який відповідає віковим змаганням українського народу до національної та суверенної-державної соборности. Тому, відкидаємо всякі претензії її міжнародно-правного чи конституційного порядку на території Карпатської України чехословацькими та мадярськими кругами, як правово й історично безпідставні”.

Уважаємо, що Декларація належно з’ясовує вимоги доби та спосіб і форму розв’язки небуденної проблеми.

При тім мусимо пам’ятати одно, а саме, що всякий територіальний пересув Карпатської України автоматично визначає таку саму долю для Галичини, щоб могли привести Україну до подібного територіального стану, як після І світової війни.

Обороною поодиноких українських земель, обороняємо соборно-державну цілісність України.

Цю Декларацію З’їзд прийняв.

Борітеся – поборете; Вам Бог помагає; за вас сила, за вас воля і правда святая! …

Свою Україну любіть! Любіть її во время люте! …

(Т. Шевченко).

Вересень 1972 р

Джерело:

  1. “Вісник Карпатського Союзу” (США). – 1973, січ.-квіт. – С. 9-10.
  2. Тернистий шлях … – С 692-695.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *