Розмовляю з Тарнавським: тут багато чогось незрозумілого, кажу. Всі твердять, що має прийти німецьке військо, щоб здержало мадярів. Нащо ж воно має приходити? Та ж Німеччині вистачить промовити одно слово, і мадяри похід застановлять зразу. Мадяри не відважаться зробити щось проти інтересів Німеччини.
Виходимо на вулицю, і нова вістка нас приголомшує: чехи завели. Чехи нас тільки обеззброїли, помордували, понищили наші ряди, а сьогодні сміються нам у вічі. Не тільки відмовили нам допомогти боротися з мадярами, але навіть не хочуть нам видати зброї, хоч самі евакують. Генерал Сватек відмовився вислати військо на українсько-мадярський фронт, проголосивши, що чеське військо є частиною німецької армії і дістало наказ евакувати.
Президент Чехії д-р Гаха літаком відлетів до Гітлера, німці маршують на Прагу, чехи віддають німцям свої землі без жодного спротиву.
У владному будинку засіла на нараду січова старшина, під головуванням міністра військових справ Степана Клочурака. Утворилась військова рада оборони держави, під керуванням полковника Сергія Єфремова та полковника Гузара й інших.
Колишні вояки голосяться, але що з того, коли нема чим їх озброїти – чехи везуть зброю з собою, із західної частини краю везуть на Словаччину, інші передають зброю румунам, а навіть – полякам.
З хустських касарень чехи евакують. Хустський 45-ий піший полк серед подвір’я палить рушниці, розбиває кулемети, а склад, стрільного пороху чеські старшини висадили в повітря… Також на подвір’ї військової команди міста горять, крім документів, цілі купи рушниць… Чехи нищать зброю, а нам не віддають, ми вповні обеззброєні! Цілий наш арсенал – це 50– 60 крісів і біля 300 револьверів, які ми вчора зложили в прем’єра Волошина. А тут чехи зброю нищать і вивозять! Ні! Зброю від чехів мусимо дістати, хай буде що буде!
Творяться гуртки січовиків спиняють і обеззброюють чеські відділи і жандармерію. Біля полудня команда вже мала стільки зброї, що могла озброїти одну сотню і вислати на фронт. Із Севлюша та Іршави телефонують, що деяку зброю від чехів вдалося видістати. В Севлюші озброїли семінаристів і учнів торговельної школи.
Біля Головної Команди (при вулиці Румунській) поставлено скоростріл і, не зважаючи на протести, січовики роззброюють чехів.
Генерал Прхала зник із Хуста. […]
Вернулися з Буштина січовики, які вчора врятувалися з Коша. Верталися автобусом, але на сокирнянській кривулі військове вантажне авто зударилося з ними і добра десятка з них потовклась… Не досить було вчора…
Вони оповідають, що з поручником Сулятицьким відійшло біля 80 січовиків і вони обеззброюють жандармів у Велятині, Вишкові та Буштині, здобувши так потрібну зброю.
З Волівщини приходять телефонічні вістки про величезні подвиги геройства торунських січовиків, що добре відплатили чехам за вчорашній кривавий вівторок… Я гордий на свою Волівщину, що зуміла бодай частинне помститись за вчорашній напад у Хусті… за вчорашніх 60 трупів січовиків…
Джерело: Ґренджа-Донський В. Твори. Т. 8: Щастя і горе Карпатської України. Щоденник
*
Книга Степана Папа “Велика боротьба” – непересічні сторінки історії Закарпаття
