Комуністи 1-го «Мая» влаштували демонстрації в Хусті: піднімали з сусідніх сіл бідноту і вели до Хуста. Вранці з червоним полотенцем на тичці, організовано, співаючи «бойові» пісні, приходили і ставали на площі напроти готелю «Коруна» (сьогодні «Верховина»). Між ними немало й босих, переважно жінок.

З поліції, разом з комісаром, приходив загін поліцайтів з «пендриками». Загін поліцайтів входив у фойє готелю і стояв «на поготові». Комісар сідав між юрбою біля принесеного столу. На бочку, яку ставили біля столу, піднімався промовець, звичайно, депутат (посол) або сенатор парламенту від комуністичної партії і починав говорити. Розповівши коротко про «пролетарське свято 1-го Мая», починав нарікати на тяжке становище «трудящого народу», в якому винуватий Чехословацький Празький уряд.

Натовп демонстрантів «пролетарському святу» викрикував похвали, а уряду – чехам образливі, ганебні слова. Коли промовець, заохочений, підбадьорений гучними викриками натовпу, починав «переборщувати» нападки на уряд, комісар припиняв його бесіду, робив лагідне зауваження, щоб змінив тон і зміст своєї промови. Тоді юрба обурено почала кричати: «Хай говорить! Говоріть далі!!» Якщо промовець і далі говорив з нападками на уряд, комісар попереджував його гострішим тоном.

Якщо промовець і на друге зауваження не звертав уваги і говорив далі, а юрба, обурена промовою, ревіла образливі викрики на адресу уряду, комісар подавав сигнал. Тоді із фойє готелю вихапувався загін поліцайтів, кидався на демонстрантів і починав бити «пендриками». Більша частина втікала у вулицю Толстого, через вулицю Духновича в реформатський цвинтар, через який зараз побудована вулиця Дружби.

Демонстрація 1-го травня 1928 року, на якій промовляв сенатор Сидоряк (родом, видав, із Бичкова), закінчилась так, а демонстрація 1-го травня 1929 року була «гарячіша», «гостріша», «історичніша». Народу на цю демонстрацію зібралось біля 5000 душ. Промовцем на ній був (Іван) Локота – посол (а може сенатор) парламенту родом із Бичкова. У промові вживав проти уряду дуже гострі нападки. Юрба шалено ревіла. На попередження комісара промовець не звертав ніякої уваги. Після свистка комісара поліція стала сікти демонстрантів пендриками. Казали-говорили в Хусті люди, що на реформатському цвинтарі, між кущиками, демонстранти-чоловіки обернулись і почали бити поліцайтів.

Говорили, що двох чи трьох поліцайтів забили на смерть. Одного поліцайта – Драгулу або Вігулу, якого я з виду впізнавав, так побили, що він оглух і покинув службу.

Після розгону демонстрації промовець (Іван) Локота пішов з комісаром до його канцелярії (на другому поверсі «варашської хижі», що стояла напроти РБК, де в перші роки Радянської влади був міський виконавчий комітет і міська бібліотека). Я не знаю, чи Локота з власної ініціативи пішов за комісаром, щоби там, у закритому місці «порахуватися» з ним за розгін демонстрації (бо комісар чоловічина був невеличкий, слабенький, обличчям схожий на жінку, а прізвище його – Віллінбер або Мелінгер), чи, може, комісар його позвав для складення якогось протоколу. Я, гімназист шостого класу, непомітно пішов за ними. Коли вони ввійшли в канцелярію комісара, я піднявся на другий поверх і притаївся у темному кутку чекальні. З канцелярії комісара доносився крик – гостра сварка, потім загриміли стільці і я почув йойк. Йойк – тоненьким голосом, мабуть, йойкав комісар. Я для себе врахував розумним і корисним втекти звідти, так і зробив.

Після тої «гостини», ідучи в школу або вертаючись зі школи, я декілька разів зустрічав комісара на вулиці. Декілька днів він ходив з пов’язкою на голові і великими синяками на обличчі.

Чеська газета «Подкарпатене гласі» принесла повідомлення, що Чехословацький парламент дозволив державній прокуратурі арештувати і судити члена парламенту (Івана) Локоту, через його незаконні вчинки. Так знаю, що Локота десь біля двох років просидів у тюрмі.

* * *

2-го серпня 1929 року в Бороняві, біля монастиря, під час відпусту комуністи випровокували жандармів на стрілянину. Перестрашений народ у паніці почав розтікатися. Було потоптано-покалічено декілька дітей і стариків.

В Бороняві в ті роки комуністів було багато. Знамениті між ними Тимко Олекса і, здається, Мацканюк. Тимко Олекса від початку Радянської влади на Закарпатті, здається, до 1958 року був головою то Хустського міського виконавчого комітету, то Хустського районного комітету, а Моцканюк в обласному центрі займав якусь високу посаду.

Борець і мученик антифашист, розстріляний 17.07.1944 р. в Хусті, Дякун Іван – також з Бороняви.

Листопад 1991 року.

Джерело: Олександр Сливка. На цій тяжкій дорозі: Спогади і роздуми / Передмова Наталії Гайдур. – Ужгород: Ґражда, 2009.