Іван Марґітич,  єпископ-синкел для українців Закарпаття УГКЦ

Із виступу біля пам’ятника загиблим карпатським січовикам на Красному Полі 15 березня 1997 року

Дорогі браття і сестри великої Української Сім’ї! Шановні та любі співвітчизники!

Ми стоїмо на землі, де 16 березня 1939 року пролилась благородна кров карпатських січовиків, які захищали рідну українську землю не тільки зі зброєю у руках, але і своїми стійкими грудьми протистояли несправедливому і безоглядному окупантові. І світова історія вічно буде свідчити, що окупант на українську землю ступав тільки через тіла добровольців, захисників-героїв.

Карпатська Україна, проголошена і утверджена закарпатським Соймом 15 березня 1939 р. як самостійна, незалежна держава, була державою всього українського народу. Такою її вважали всі свідомі українці: як ті, що були під московсько-польськими окупантами, так і ті, що були у діаспорі. Ця Українська Держава на закарпатській українській землі здійснилась наслідком боротьби і підтримки всього українського народу. Божому Провидінню так сподобалось, щоб ключова участь належала закарпатським патріотам, закарпатським русинам-українцям…

Загальна мобілізація, проголошена владою Карпатської України, не стосувалась молодих хлопців — студентів, однак вони пішли добровільно захищати свою рідну молоду Державу — Карпатську Україну, ішли разом зі своїми галицькими братами та своїми старшими закарпатськими побратимами. Дух героїзму української молоді проявився не тільки під Крутами, але теж і тут, на Красному полі. Горе-писакам, які базікають про те, що закарпатських студентів ніби хтось примушував іти воювати, ніколи не вдасться знеславити жертовний героїзм української молоді. Сам я є живим свідком того, з яким ентузіязмом мої ровесники домагалися зброї на збройному складі у Хусті, де я був тоді учнем 6 класу гімназії.

Офіцер складу сказав: „Хлопці! Вам зброю вже давати не варто, бо окупанти вже під Хустом. Зіставайтеся живими на подальшу боротьбу з окупантами”.

Сьогодні ми живемо у Вільній Незалежній Демократичній Україні, яка стоїть на страшних руїнах, як матеріяльних, так і духовних, які найбільше спричинив московсько-більшовицький безбожний тоталітаризм. Силою Божого Провидіння цей тоталітаризм перестав існувати. Та, на жаль, ще не вивелись постбільшовицькі сатрапи, які і далі руйнують економіку й духовність народу. Приводять до банкрутства і заводи, і фабрики, і колективні господарства, щоб потім було легше їх „прихватизувати”. Люди не дістають зароблену платню і пенсії, а вони будують вілли ще й своїм внукам. Всіляко “мудрують”, як би ще хоч раз “пройти” на виборах, доки ще щось є в державному “кориті”. Популістськими фальшивками паплюжать і Україну, і тих людей, які щиро стараються для добра людей, для добра держави. Ці посткомуністичні протиукраїнці всіма силами розбивають єдність українського народу, підтримують ту церкву, яка була завжди антиукраїнською і денаціоналізаторською. Підтримують в Закарпатті греко-католицьких сепаратистів, які виступають проти церковної єдності закарпатських греко-католиків з греко-католиками Західної і Східної України, з якими закарпатські греко-католики є не тільки однієї віри, але й одного обряду, однієї мови, одного етносу.

Ці антиукраїнські номенклатурники підтримують тих антиукраїнських греко-католиків, які заперечують існування в Закарпатті русинів-українців, а признають тільки русинів-українофілів, і цих “українофілів”, молячись Богу, осмілюються обзивати навіть психічно-зрушившими (що є документально доказано); підтримують тих заполітизованих греко-католиків, які, молячись Богу, неправдиво говорять: “Українофільські політикани хочуть нас, «підкарпатських русинів»-греко-католиків, “підпорядкувати до право-славного Львова і відірвати від Риму”.

А це, грозять вони, було б “великою трагедією для всіх «підкарпатських» греко-католиків, це принесло би непередбачені наслідки”, це спричинило би загальний «бунт» народу”. Це балакання розраховане на те, що малосвідомі люди можуть повірити і у будь-що. Таким чином, греко-католики Закарпаття, котрі виступають за церковну єдність (за яку молився і сам Ісус Христос), мусять все це терпіти вже на протязі 6 років існування вільної незалежної демократичної України, бо посткомуністичні номенклатурники стоять на боці сепаратистів…

Карпатська Україна 1938-39 рр. була такою Українською державою, де була повна свобода — і релігійна, і національна, і політична. Однак ми, віруючі люди, переконуємося, що Великий Бог, який оцінив безчисленні жертви і муки українського народу, утвердив Вільну Незалежну Демократичну Україну. В ній закарпатські греко-католики повинні мати свободу совісті, свободу віровизнання, свободу Церковної Єдності як з Римом, так і з греко-католицьким Львовом (і навіть Києвом). Тільки тоді недаремними будуть муки, кров і смерть закарпатських і всіх українських мучеників-героїв.

Вічна їм пам’ять і вічна слава!