Газета "Свобода", ч. 61, 1951

З великих днів Закарпаття: у 12-ту річницю Карпато-Української державности

Похилились українські національні прапори і тридцять тисяч рук піднеслося вгору. З тридцятьох тисяч грудей пролунало гучна й рішучо: „Присягаємо!”. Тридцять тисяч учасннків Всепросвітянського З’їзду в Ужгороді 17 жовтня 1937 р. на площі князя Коріятовича, на заклик сл. п. Івана Рогача складають приречення бути вірними синами українського народу й боротися за повну дсржавну незалежність.

Так маніфестують своє національне відродження після майже тисячолітньої неволі сини й доньки тієї частини Української Землі, що u ще недавно дехто дозволяв собі називати “землею без імени”.

Сьогодні закарпатські українці втішають пробудника своєї вужчої Батьківщини, Олександра Духновича, бо вони “оставили глибокий сон”, а перед Великим Тарасом присягають на готовість “рвати кайдани”…

Рік пізніше столиця князя Лаборця на тій же площі 27 жовтня 1938 р. урочисто вітає перший український уряд на чолі з о. Д-р Августином Волошином. ,,Підкарпаття — незалежна держава!” — залунало по всьому краю і всьому світу. — Серця всіх українців сповнені несказаною радістю, а заразом рішучістю боронити відроджену Батьківщину.

“Ні мадярам, ні полякам Підкарпаття не дамо!” — заявляє людність Закарпаття на багатотисячелюдних маніфестаціях у всіх закутинах країни у відповідь на мадярсько-польські зазіхання.

„Наш веселий гомін, спів — хай несеться в Київ, Львів!” — посилає привітання город князя Коріятовнча своєму материкові з багатотисячної маніфестації українців Мукачівщинн, що відбулася 30 жовтня 1938 р. Цей момент вияву радости й соборности відмічаємо ще з більшим задоволенням тому, що дія відбувається саме в ще недавньому центрі мадяро-москвофільства, з яким рішучий бій провела національно свідома молодь, очолювана учнями Української Торговельної Академії.

Ця молодь і тепер, вже місяць, сумлінно виконує службу Української Національної Оборони проти мадяро-москвофільського терору. Вже кількакратно доводилося відбувати завзяті бої, щоб дати можливість українським інституціям працювати. Тому від святкових заяв перейдено до діла — зв’язок з Начальною Командою УНОборонн в Ужгороді функціонує нормально, зброю частково вже роздобуто і щоночі кілька соток людей виконує оборонну службу. Молодь — вдень у школі, а вночі на стійках…

На стійках застало нас і проголошення наслідків зловісного віденського арбітражу вночі з 2 на 3 листопада 1938 р. І тільки дякуючи стежам УНОборонн не зруйновано українських закладів та інституцій розагітованою мадярсько-бродіївсько-фенциківською юрбою.

Заподіяна рана на українському національному тілі дуже заболіла, але закарпатський українець затис кулаки, закасав рукави й став до державного будівництва.

Державно-творча праця йде не тільки в новій столиці Срібної Землі, Хусті, але й усюди там, де б’ється українське серце. В обкроєній ріббентропо-чіянівською сваволею країні наладнується адміністрація і комунікація, пожвавлюється культурне й господарське життя. Швидко організується українська збройна сила “Карпатська Січ”, що героїчно відбиває польсько-мадярських диверсантів..

Карпатська Україна переживає великі дні не тільки державного, але й національного відродження. На сторінках “Нової Свободи” появляються невпинним потоком заяви ще недавніх москвофільських діячів про те, що раз на завжди поривають із блудним мадяро-москвофільством і активно включаються в конструктивну роботу.

Дотеперішній центр москвофільства, Свалява, капітулює і щиро та віддано включається в ритм життя. Державні святкування 20-тої річниці Соборности, в неділю 21 січня 1939 р. та багатотисячний окружний З’їзд Карпатської Січі 26 січня — це могутні маніфестації — єдности й соборности українських народних мас та їхньої волі жити вільним життям і готовости боротися за здійснення цієї волі. Свалява відродилася, Свалява знайшла себе і включилася в державне будівництво.

Хто з нас не пригадує суботи — 11 лютого 1939 р., коли на верхів’ях південного схилу Карпат запалали вогні свободи, що їх стихійно розпалювала людність на вияв своєї ра-дости. Ці вогні передають радість закарпатських українців братам по там-той бік Карпат. А вони, ховаючися весь час від польської поліції, і собі відкликаються вогнями свободи на знак солідарности, на знак єдности в боротьбі за Українську Правду.

А радість ця не аби яка! Завтра, в неділю — 12 лютого — відбуватимуть перші в історії України дійсно вільні вибори. Завтра буде обраний загальним голосуванням І. Сойм Карпатської України завтра населення Срібної Землі перший раз в історії виявить дійсно вільно своє “вірую”.

У неділю вранці задзвонили радісні дзвони. Святково одяг нені селяни поспішають до церкви. Старенький священик відправляє Службу Вожу, а вірні благають Всевшнього допомогти їм у визвольній боротьбі Української Нації, хва лять Господа за краще завтра своєї Батьківщини, просять Всемогучого дати українській владі достатньої сили опертися зазіханням ворогів. Невеличке гірське село Вишня Вижниця на Мукачівщині, готує себе духово “до відповідального чину. Після Богослуження людність у свідомості святості

йде до виборчої урни і віддає свої голоси за список Українського Національного Об’єднання, на чолі з батьком о. д-р Августином Волошином. Уже в ранніх пополудневих годинах виборці з гордістю вивішують на церковній вежі білий прапор. Білий прапор — це маніфестація майже 100% перемоги УНО “перемоги Української Правди!”

Міста й села вільної Срібної Землі уквітчалися, поруч українських національно-державних прапорів, і білими прапорами. Народ виявив свою суверенну волю жити незалежним життям! Народ вибрав офіційних представників своєї волі! Це перший раз у історії!

16 березня 1939 р. руханко-ва заля колишньої гімназії прикрашена жовто-блакитними та січовими прапорами. Вона вітає послів до І. Сойму Карпатської України, що зійшлися до Хусту з усіх кінців Закарпаття на першу сесію У залі панує святковий настрій. Сойм ухвалює конституційний закон, а обраний президент держави о. д-р А. Волошин урочисто проголошує: “На основі параграфів 1 і 3-го ухваленого Соймом закону ч. 1. проголошую Карпатську Україну Суверенною Карпатсько-Українською Республікою”

Радісна вістка проголошення державної суверенності! Карпатської Україні блискавкою пішла по краю і всьому світу. Але, як проголошення IV. Універсалу в Києві вже відбувалося під звуки московсько-большевицькнх гармат, так і тепер вже вороги української державности — мадяри, чехи й поляки, підтримувані німцями й італійцями з одного боку, а московськими большевиками з другого, почали наступ об’єднаним фронтом, щоб знищити новонаро-джену українську волю.

Та не зламали Карпатські Січовики своїх присяг. Січові відділи на всіх відтинках під проводом головного команданта, випробованого в боях УВО старшини Гузара-Колодзінського йдуть на фронти. На внутрішньому фронті перемагають чехів, і здобувають зброю й амуніцію. З нею героїчно боронять край перед мадярським наступом з півдня, а польським з півночі. І тільки через трупи карпатських січовиків по затяжній і нерівній боротьбі вдалося ворогам фі зично перемогти. Але духово перемоги вони не здобули. Навпаки, пролита кров ще біль шс зцементувала українського національного духа, ще більше зміцнила ненависть до окупанта. Вона ще більше надихнула народні маси духом боротьби.

В той спосіб ця, століттями відірвана частина України, навіки знову з’єдналася з своїм материком. З’єднала її спільна боротьба українців з усіх Земель України в лавах Карпатської Січі, з’єднав їх спілішій дух боротьби за Українську Суверенну Соборну Державу.

Карпатські Січовики дотримали своїх присяг!
(З нотатника учасника подій).

Петро Надтислянський

Газета "Свобода", ч. 61, 1951
Газета “Свобода”, ч. 61, 1951

Джерело: газета “Свобода”, ч. 61, 15 березня 1951

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *