СК «Русь» (Хуст) — чемпіон Закарпаття 1936—1938 років

Футбол та футболісти на Закарпатті у міжвоєнний період

Зі спогадів Василя Федака

Я переконаний в тому, що в 1930-40-х роках на Закарпатті були визначні футболісти, які, незалежно від національного, соціального та релігійного походження гідно репрезентували цей вид спорту на світових рівнях, у всякому разі мали такі потенції. Тому вважаю, і так диктує мені совість, що події минулих років, якого б характеру вони не були, треба трактувати якнайоб’єктивніше.

Зі свого боку я можу навести імена кількох тодішніх футболістів, які й сьогодні не зганьбили б честі найавторитетнішої команди. А це такі: воротар Олекса Бокшай, спадкоємець найкращого голкіпера світу – Франтішека Планічки; д-р Гейза Калочай із Берегова, декількаразовий член збірних команд ЧСР та Угорщини; Иосиф Криж, член другої збірної команди ЧСР; Ласло Пешовнік, восьмиразовий член збірної команди Угорщини; Самуїл Шілінгер – 12-разовий член збірної команди ЧСР; Антон Шеффер, один з кращих гравців Куби та США в 20-30-х роках і т. д.

У 1934 році було реорганізовано всю систему загальнодержавного розиграшу (чемпіонату ЧСР). Із кращих футбольних команд республіки створювалися так звані дивізії, яких у ЧСР було п’ять: середньочеська, дивізія чеської провінції, моравсько-сілезька, словацько-підкарпатська та дивізія німецького союзу. Таким чином, був забезпечений ріст як масового, так і професійного футболу. Із впровадженням цієї системи будь-яка футбольна команда ЧСР протягом двох-трьох років могла завоювати право участі в чехословацькій державній лізі.

Як уже згадувалось, система розиграшу футболу в ЧСР проводилась за національним принципом. Слов’янські команди (чеські, словацькі та українські (руські) грали тільки між собою; угорські та німецькі також окремо.

Цей принцип на першому етапі розиграшу (в окружних майстрівських змаганнях) і надалі залишився не торканим, але вже на другому (у дивізіях) слов’янські та угорські футбольні команди виступали разом. Нас, зрозуміло, цікавить питання, як нова система розиграшу вплинула на ріст закарпатського футболу. Згідно із загальним положенням, словацька дивізія була розділена на дві групи – Західну, куди увійшли кращі футбольні команди (словацької та угорської національності) Західної та Середньої Словаччини та Східну – команди Східної Словаччини та Закарпаття (незалежно від національної приналежності).

СК «Русь» (Хуст) — чемпіон Закарпаття 1936—1938 років
СК «Русь» (Хуст) — чемпіон Закарпаття 1936—1938 років

На підставі попередніх спортивних результатів у Східну Словацько-Підкарпатську дивізію було включено дві сильніші слов’янські команди (СК «Русь» та ЧсСК з Ужгорода) і дві угорські футбольні дружини, які у своєму національному розиграші зайняли перші місця (МШЕ Мукачеве та БФТЦ Берегове). Таким чином, поза бортом залишилися такі відомі закарпатоугорські футбольні команди, як ужгородська робітнича УРТТ (чемпіон Закарпаття та Словаччини серед угорських команд 1933 р.), ужгородські команди УАК та УТК, які ще в недалекому минулому вважалися найкращими угорськими футбольними командами Закарпаття. Із східнословацьких команд виступали ЧсСК (слов’янська), КАЦ (угорська) із Кошіце та АК (атлетичний клуб) із Списької Нової Весі (словацька).

Таким чином, у першому розиграші східнословацько-підкарпатської дивізії 1934-1935 спортивного сезону стартувало 7 кращих футбольних команд.

Новий спосіб проведення майстрівських змагань значно підвищив інтерес до футболу, про що свідчить і те, що «дивізійні» змагання відвідувало набагато більше шанувальників, ніж раніше. Правда, з іншого боку ця ж система завдала нищівного удару масовому футболу, особливо у тих містах, де паралельно проводилися і дивізійні матчі.

Перший розиграш східнословацько підкарпатської дивізії для СК «Русь» закінчився успішно: із 12 проведених ігор команда набрала 18 очок, завоювала перше місце і право участі у фінальних змаганнях з переможцем західної групи ЧсСК (Братіслава) та ФТЦ (Філяково), що зайняла друге місце. Інші закарпатські футбольні команди виступили значно слабше, нижче своїх можливостей, і посіли три останні ступеньки у турнірній таблиці: ЧсСК (Ужгород) – 5, БФТЦ (Берегове) – 6 та МШЕ (Мукачеве) – 7 місця.

Юнацька футбольна команда «Рапід» (Прага), в складі якої у 1938 році виступали П. Крайняниця (воротар) та Д. Калинич (стоїть: третій зліва)
Юнацька футбольна команда «Рапід» (Прага), в складі якої у 1938 році виступали П. Крайняниця (воротар) та Д. Калинич (стоїть: третій зліва)

У фінальній пульці першості Словаччини у першому колі зустрілися команди ФТЦ (Філяково) та СК «Русь» (Ужгород).

Перший матч, який відбувся у Філякові, закінчився перемогою господарів поля з рахунком 2:1, другий – в Ужгороді закінчився перемогою «Русі» з рахунком 2:0. Таким чином, наша команда кращим співвідношенням забитих і пропущених м’ячів (3:2) завоювала право грати проти лідера західнословацької дивізії – ЧсСК (Братіслава). Перший фінальний матч відбувся в Ужгороді і закінчився перемогою ужгородців з рахунком 3:1. Матч-реванш, що проходив у Братіславі, донині перед моїми очима. Це тому кажу, що був там як запасний воротар СК «Русь». Наша команда до цієї вирішальної гри добре підготувалась і фізично, і морально, дуже вірила у перемогу і все-таки зробила один великий прорахунок. Ми не передбачили, що ЧсСК (Братіслава) виступить з 12 гравцями, тобто з 11 футболістами та 12-м – суддею, який з першої хвилини почав давити на нашу команду. З його допомогою братіславці вели у грі з рахунком 2:0. Та от наш лівий півзахисник Едмунд Іванчо несподівано зменшив розрив: 2:1.

Те, що сталося після цього, не можу згадувати без гніву, обурення. «Суддя» вдався до всіх можливих і неможливих засобів, щоб рятувати братіславців. Йому не до вподоби було, щоб ужгородські українські футболісти за короткий час вдруге завоювали горде звання чемпіона Словаччини і брали участь у відбіркових іграх за вихід у чехословацьку державну лігу. Ми з керівником команди д-ром Андрієм Марком майже кров’ю потіємо: ще п’ять… чотири… три… дві… ще одна – остання хвилина до кінця гри. Вже хочемо з полегшенням зітхнути, коли суддя ні з чого присуджує пенальті в наші ворота. Не допомогли ніякі протести, ніякі скарги. Лівий крайній братіславець Костка сильним ударом у лівий нижній кут реалізував ганебний виріб арбітра. Олекса Бокшай, який чудово захишав свою святиню, збагнув намір Костки, передбачив траєкторію польоту м’яча, але парирувати ніяк не міг, та й чи хтось зміг би!

Оскільки після двох матчів і кількість набраних очок (2:2), і співвідношення забитих і пропущених м’ячів було однакове (4:4), згідно положення розиграшу мала проводитись третя, вирішальна гра на нейтральному полі. І нині, через півстоліття з того ганебного матчу, не соромлюся признатися, що всі гравці нашої команди, і я сам, плакали у роздягальні як малі діти, яких невинно покарали. А ввечері ми одержали другий ляпас – керівнику д-ру Андрію Маркові передали рішення судколегії, що третя, тобто вирішальна гра, призначена на наступний день на тому ж братіславському стадіоні. Це вже було поверх нахабства братіславських «спортивних» діячів. І тому не дивно, що наша змучена і покалічена, морально пригнічена команда наступного дня програла з рахунком 0:2.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *