Розстріл угорськими солдатами привязаного до дерева в лісі полоненого січовика. Друга половина березня 1939 р

Іван Коршинський: продовження боротьби за незалежність України

Закарпатський крайовий провід ОУН був створений на початку 1940 року з ініціативи Дмитра Бандусяка, уродженця с. Ясіня, і самого Михайла Габовди в с. Великі Лучки Мукачівського району в домі батьків Михайла Габовди. До його складу ввійшли свідомі борці за незалежність України, переважно випускники Мукачівської торговельної академії та Хустської гімназії.

Головою проводу обрано Андрія Цугу з Малого Березного, заступником – Дмитра Бандусяка. Михайло Габовда був призначений організаційним референтом. Розподілили й інші функціональні обов’язки. Для зручності керування всю область було поділено на три райони: східний, середній та західний.

Керувати східним районом доручено священику Петрові Погоріляку, середнім – Дмитрові Бандусяку, а західним – Михайлові Габовді. До речі, ця структура була вигідно використана в національновизвольному русі ще до згаданого вище Ковнерівського процесу. Юліан Химинець знався з чільними представниками ОУН уже в 30-ті роки минулого століття.

На його квартирі в Мукачеві проходили зустрічі з Олегом Кандибою (Ольжичем), Левом Ребетом, Ярославом Стецьком, Зеноном Коссаком та іншими представниками ОУН.

За його вказівкою і рекомендацією Михайло Габовда та Дмитро Бандусяк були направлені на курси підготовки командирів УПА, що проходили в Німеччині поблизу Мюнхена протягом п’яти місяців. Згодом вони неодноразово побували у Кракові, де знаходився Центральний провід ОУН. У 1940 році вони там зустрічалися зі Степаном Бандерою, Миколою Лебедем, Ярославом Стецьком, слухали їх виступи, були присутні на засіданнях, де утверджувався керівником революційного крила ОУН Степан Бандера. Пізніше Габовда разом з Іваном Романцем там же, в Кракові, взяв участь у підготовці проекту програми ОУН, що готувався до Другого конгресу ОУН. Пройшли відповідну підготовку за кордоном й інші закарпатці, учасники боротьби за незалежність України. Зокрема, на курсах у Відні побували Іван Рогач, Юрій Торбич, Іван Кедюлич, Іван Мешко та інші.

Таким чином, згадані вище акції були проведені загартованими уже в боях січовиками, що пройшли серйозну підготовку для ведення національно-визвольної боротьби і за кордоном.
Після повернення з тюрем ті ж невгамовні борці за незалежну батьківщину, як тільки відгриміло в горах відлуння Другої світової війни, знову організовують боротьбу, але вже проти більш жорстокого і могутнього ворога, проти більшовицького тоталітарного режиму, який нищив усе, що лише нагадувало навіть мрію про самостійну Україну. Відчувши дух свободи за часів нетривалого існування Карпатської України, вони не могли миритися зі свавіллям нових ворогів.

Важко усвідомити, чим керувались ці молоді люди, які присвятили своє життя боротьбі за краще майбутнє свого багатостраждального народу. У переважній своїй більшості люди освічені, вони добре розуміли, з яким ворогом мали справу, і все ж не злякались. Більше того. Своїм прикладом жертовності вони запалили вогонь безкомпромісності і у своїх юних земляків, які теж, не вагаючись, вступили на цей шлях визвольної боротьби. Чи розраховували вони на чиюсь допомогу, чи на можливе відкриття «другого фронту» із заходу – важко сказати. Можливо, й так. Та більш вірогідно, що керувались вони насамперед заповіддю: «Здобудеш Українську державу або загинеш в боротьбі за неї».

Джерело: Коршинський Іван. Сторінки життя… / Передмова Омеляна Довганича. – Ужгород: Ґражда, 2010. – 416 с.: іл.

One thought on “Іван Коршинський: продовження боротьби за незалежність України”

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *