Реконструкція Кулеметна ланка Карпатської Січі. Квітень1939 р. Словаччина.

Степан Клочурак: на посаді Міністра національної оборони

Новим прем’єр-міністром уряду Карпато-Української Республіки було обрано Юліяна Ревая. Йому ж було доручено керівництво міністерством закордонних справ. Усі міністри з попереднього уряду залишилися на своїх постах з тою тільки зміною, що міністром освіти й релігійних справ іменовано Августина Штефана, а міністром оборони – Степана Клочурака.

Основою війська Карпатської України стали загони “Карпатської Січі”, перетворені в Національну Оборону Карпатської України. Степан Клочурак від самого початку брав активну участь у їх формуванні, тому його обрання на посаду міністра військових справ було закономірним і логічним.

Своїм першим наказом Ст. Клочурак призначив командантом Національної Оборони Карпатської України полковника Сергія Єфремова (1893-1966), колишнього офіцера армії Української Народної Республіки та голову Української військової ради Катеринославщини, який у 1918 р. командував гайдамацьким полком в боях з більшовиками. Ст. Клочурак вже раніше з ним тісно співпрацював при організації військового вишколу в п’ятьох постійних гарнізонах “Карпатської Січі”. Своїм заступником та начальником генерального штабу Ст. Клочурак призначив полковника Михайла Гузара-Колодзінського (1902-1939), колишнього референта Крайової екзекутиви Організації українських націоналістів.

Полковник Сергій Єфремов
Полковник Сергій Єфремов

У тому ж наказі ч. 1 він іменував десятьох членів генерального штабу, який мав опрацювати тактику оборони Карпатської України . Та генеральний штаб не встиг навіть сформуватися – як майже всі його члени брали участь у боях, а начальник полковник Гузар-Колодзінський на третій день після свого призначення – 18 березня 1939 р. – загинув у боротьбі з угорськими військами в с. Буштино.

Міністр оборони Карпатської України Степан Клочурак (ліворуч) разом із президентом Карпатської України Августином Волошином
Міністр оборони Карпатської України Степан Клочурак (ліворуч) разом із президентом Карпатської України Августином Волошином

Військовий наказ Ст. Клочурака мав дуже важливе історичне значення. П. Стерчо дав йому таку оцінку: “Цей наказ був уже не так значення внутрішнього, як державно-правного характеру. З моменту видання цього наказу фактично майже нічого не змінилося на відтинку внутрішньої організації збройних сил Карпатської України, ані нічого не змінилося у фактичному керуванні операціями на фронті… Але цей наказ мав значення у державно-правному розумінні тому, що вже мова йшла не про півмілітарну організацію, а про збройну силу Карпато-Української Республіки, тобто про регулярну армію держави, а це ставило її під охорону постанов Женевської конвенції відносно ведення війни, охорони полонених і т. п.” . Інша річ, що ні Угорщина, ні Німеччина, ні пізніше Радянський Союз не визнавали Карпатську Україну, а тим більше “Карпатську Січ” регулярною армією і не респектували міжнародних угод на охорону військовополонених.

МОБІЛІЗАЦІЯ

Уряд Карпатської України, який опинився у смертельній небезпеці, в ніч з 15 на 16 березня 1939 р. видав заклик про загальну мобілізацію такого змісту:

“При міністерстві війська в Хусті утворився генеральний штаб під проводом полк. Єфремова. Формується армія Карпатської України. Всі бувші військові старшини, підстаршини й вояки, голосіться до головної команди армії, і тому нехай не буде ні одного вишколеного вояка, який би не заоферував свої прислуги своїй державі. Служили ми цісарям, всяким чужим президентам, то послужім тепер свому народові” .

Немає сумніву, що і у підготовці цього документа брав участь Ст. Клочурак.

Як пише П. Стерчо, зміст цього заклику не знайшов загального розповсюдження, бо не було добре налагодженої комунікаційної мережі та навіть часу на його поширення серед населення. Та й так вояки запасу масово голосилися у збірних пунктах Хуста й окремих округів. Однак там не було для них ні зброї, ні військової форми, ні належного постачання.

І все ж колишні солдати разом із молодими січовиками масово ставали в ряди оборонців Карпатської України, хоч сили були нерівні і вони не мали найменшої надії на перемогу. Сотні з них поклали своє життя на полі бою, тисячі потрапили в угорські в’язниці та концентраційні табори, де зазнавали неймовірних знущань.

Джерело: Мушинка М. І. Лицар Волі: Життя і політично-громадська діяльність Степана Клочурака. – Видання друге, змінене і доповнене. – Ужгород: Ґражда, 2011. – 440 с.: іл.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *