Вітання від читальні Просвіта з Великого Бичкова

Авґустину Волошинові на день його 60-ліття, 1934

О. П.

Авґустину Волошинові на день його 60-ліття

Була глибока ніч. Народ наш йшов у тьмі.
Тяжкий і небезпечений був той шлях.
Високі скелі і провалля темні стояли
На тернистім тім шляху.
Десь чувся звіря рик і гадине сичання,
Зідхання матері і плач дитини…
Та ось з’явився огник у тій тьмі, —
Світильник чийсь заблимав, хоч єдиний,
Та яскравий.

Зворушився народ. На лицях струджених
Сльоза надії блисла …
В народі шепіт йде: Ми не, загинемо!
Бо хтось веде, хтось засвітив огонь!
Ось він попереду!
За ним усі!
І рушили за світлом всі.
Ворожий вітер дув, щоб світло погасити,
Та мудрий провідник — щоб світло не погасло —
Засвічував світильники
І тут, і там …
І світло ширилось. Безпечніше ішов народ,
Вже не боявся провідник, що світло згасне,
І вірив, що народ його прийде щасливо до мети,
Що вже не довга ніч, що ранок золотий вже недалеко,
Бо сходить вже зоря відродження народу.
Ця дивна казка — дійсність наша!
З світильником в руці на переді народу —
Це Ти, наш любий Ювіляте,
Ми ж ті, що світло в Тебе взяли,
Щоб освітити темні нетри народнього шляху.

Джерело: Учительський Голос. Орґан Товариства “Учительська Громада” в Ужгороді. Рік видання V. – Число 3. – Мукачів, березень 1934. – С. 1.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *