Дня 12 лютого відбулися вибори до сойму Карпатської України. Листа була одна. Як уже згадав я, й Чеська Народна Рада зазивала чехів, щоб голосували на українську листу, жиди — за Мадярщини мадярони, за ЧСР домагалися для своїх дітей чеських шкіл, у Карпатській Україні одною лавою віддавали свої голоси на українську листу.
Про вибори, їх перебіг та значення з’явилося багацько статей у різних тодішніх часописах; найкраща й найбільш вичерпна була стаття в «Ділі» Романа Голіяна, з якої наводжу більшу частину.
…Останні місяці після перевороту розбурхали тут національну українську стихію, дали виплисти їй наверх, промовити, заманіфестувати, пірнути у вир державотворчої праці все глибше і все сильніше. Але стихія далеко ще не обіймала всієї етнічної маси. Так принайменше видавалося. Маніфестували містечка і села, де вдалось закріпитися українській культурно-просвітній думці (і то не в цілості), наверталися нерішені, декларувалися ті, що розуміли правду свого українського походження, але кон’юнктурально робились «невтральними», вірними «русинами Подкарпатской Руси». Але далекі села, Верховина, Свалявщина, Мараморощина. Сотні москвофільських і мадяронських башт Фенцика і Бродія…
Агітаційна бригада «Карпатської Січі» агітує голосувати на виборах до Сойму Карпатської України за список УНО
…В чеських урядових колах у Празі сподівалися яких 45% «за» і то не без деяких виборчих «коректур» (таких звичайних і самозрозумілих нині в Европі); москвофільські й мадярські кола навіть цього не давали. Не диво, що президент Гаха запитав одверто міністра Ревая:
— А що буде, як дістанете при виборах лише 40% голосів, бо маємо такі певні вісті з Закарпаття?
Міністр Ревай відповів, що сподівається найменше 75%. Мадярська пропаганда за кордоном працювала повною парою, вісті про нечуваний виборчий терор у Карпатській Україні, про побивання людей, масові арештування і т. п. доходили до всіх інформаційних пресових бюр Европи й Америки. Це мав нагоду ваш кореспондент особисто ствердити, прислухаючись до найнеімовірніших розмов представників великої закордонної преси, що у виборчому тижні масово з’їхалися до Хуста. Було їх понад двадцять, деякі із спеціяльними перекладчиками, що їх найняли собі й привезли із закордону. Об’їздили вони своїми й нанятими автами ввесь край, придивлялися, говорили з населенням, фотографували.
Тут розуміли очевидно прекрасно, що це не тільки преса. Що це також політична інформація великодержав, для яких зактуалізована українська проблема в Европі не обмежується і не кінчиться на… Карпатській Україні. Вслід за цим начальник Пресового Бюра Карпатської України д-р Комаринський не клав межі своїй ввічливості та готовості помогти, інформувати, облегшувати. Чужинецьких журналістів видно було всюди, на кожному кроці, в кожному місці. Всі вони укладали свої маршрути самі за своїми інформаціями й за своїми вказівками.
З такою прогулькою вибрався ваш кореспондент у навечер’я виборів, у суботу 11 ц. м. Дорога вела через Сокирницю, Салдобош, Буштино, Вонігово, Тереблю, опісля через Тячів, Бедевлю, Тересву, Терново, Нересницю, Вільхівці, Няґово.
Враження було несподіване, незабріханоясне, сильне, переконливе.
Була вже ніч, коли ми переїздили згаданими селами. Надворі бушувала непогода, падав сніг з дощем, було сиро і холодно.
Вже на передмісті Хусту вдарила нас крізь мряку заграва ватри.
Одна, друга, третя… Не тільки січовики на верхівлях гір, але в кожному селі розпалила молодь «вогні свободи». І походи. Всюди, куди ми переїздили, зустрічали ще святочні походи з лямпіонами, смолоскипами, а то й з музикою. В темну ніч била вгору переможна українська пісня, маширували лави двигненого стихійно селянства. Похід ішов або вертався вже від ватри, що розгорілася десь на горі під селом, від тої ватри, що стала кульмінаційною точкою нічної маніфестації. Коло ватри збиралися люди у святочному настрою, слухали промов своїх сільських провідників, відспівували національний гімн: «Ще не вмерла»… і серед пісень, здебільша стрілецьких, наново формували похід.
Ішли дівчата, хлопці, поважні господарі, навіть дідусі й бабки. Всі святочно одягнені, якісь розрадувані, захоплені. Ні сніг з дощем, ні дошкульна студінь не могли спинити їхніх маніфестаційних виявів.
І не один з нас, наслухавшися закордонних мадярських радіопередач та начитавшися тенденційно зредагованих пресових телеграм, мимохіть оглядався за січовими «терористами», що з добутим револьвером… виганяють людей на маніфестацію. А люди з ненавистю в серці, з тугою за мадярами у грудях ідуть, плачучи…
Так вірять ще нині в Будапешті, але ми повірити не могли, бо не бачили ні січовиків з револьверами, ні заплаканих, стероризованих селян. Зате всюди, де ми переїздили або зупинювали авто, зустрічали нас радісні і піднесені вгору обличчя:
— Слава Україні!
Що більш: в Буштині бачили ми в рядах походу кілька рядів… жидів: старих і молодих, пейсатих і бородатих, з лямпіонами, що підносили вгору руку й заєдно гукали:
— Слава Україні!
Очевидно, сенсація для закордонних журналістів величезна. Для нас — річ зрозуміла: жидів завів у ряди маніфестантів трагізм їхнього положення в Европі, зокрема в Мадярщині, де протижидівські закони з дня на день загострюють, і в парі з цим тривожна віра, що в українській державі їм пощастить. Бо Карпатська Україна, одинока з потрійної федерації, що донині не видала протижидівських законів. Фактом є, що карпатоукраїнські жиди із завзятих донедавна мадяронів зробилися нині не менш завзятими українофілами, українськими патріотами з простої калькуляції самозбереження.
Інструкція щодо організацій виборів до сейму Карпатської України. АУСБУ (Закарпаття) — Ф.5. — Спр. 159
Поминаючи вище наведений факт виборчої солідарности, що його зрештою масово виконали жиди у всіх місцевостях Карпатської України, мушу ствердити, що виборча активність карпатоукраїнського села заімпонувала всім. Вибори, що відбулися в неділю із своїм 92,40 процентовим ефектом «за», з 243832 голосами за Українським Народним Об’єднанням проти 20065 голосів ірреденти і неважних — не переходили, як звичайна виборча формальність, підсилювана, як звичайно дотепер, корупцією, виборчою ковбасою й горілкою (продажа алькоголю була в обидвох днях заборонена), але як справжнє народне свято.
Це святкування було таке маєстатичне, таке стихійне, таке щиро-радісне, що всі ми не могли напросто дати віри очам. Особливо ті, що знали цю країну з давнішого часу. Якась незбагнута містерія майже наглого, свідомого національного самопізнання стряснула цими масами, розплющила їм очі, кинула в обійми брата братові.
Слово й поняття «Україна» — стали об’явленням, великою й такою простою правдою, вірою і надією.
Ваш кореспондент бачив у дні виборів разом з усіма іншими кореспондентами в різних місцевостях Карпатської України хід виборчої акції. Вечером і другого дня обмінювався з іншими товаришами, що їздили в інші виборчі округи. Погляди були однозгідні — вибори переведено зразково з повним збереженням ладу і спокою, без сліду будь-якого тероризування населення. Міркуючи з ходу маніфестацій, без яких не обійшлася жодна місцевість, і з настроїв населення — вислід виборів був зовсім логічний і зрозумілий.
Попробуймо все ж прослідити тайну цього величезного виборчого успіху.
Головну ролю відіграла в цьому, безумовно, пропаганда. Виконувана майже всіма силами українського громадянства міста й села, прийняла в останніх передвиборчих тижнях просто фантастичний характер.
День у день виїздила на села вся свідома українська молодь, старша інтелігенція всіх професій, державні службовці після закінчення праці в установах, коротко — все, що думало й відчувало по-українськи. Величезні заслуги поклало учительство, ще більші — організації «Січі» на місцях.
Виборчі віча здебільшого не були вічами, але популярними викладами до зову крови, криком совісти і серця, світлом у темряві, що росло, кріпшало, аж охопило все і перемогло.
Очевидно, що великою допомогою в цій акції була свобода агітації. Далі допомогли українській виборчій справі також самі мадяри. Вістки про тяжке господарське положення села і міста в окупованій мадярами області дійшли нині до всіх куточків Карпатської України. Так само знають люди від утікачів про тяжкі побої українських селян мадярськими жандармами, про заборону й погорду до їхньої народної мови (без огляду на те, чи звати її українською, руською), мадяризацію назв і всього публічного життя. Далі: нечувано брехлива пропаганда мадярського радіо. А чей же те радіо говорить про речі, які кожний може перевірити на місці, яких брехливість лежить, як на долоні. Писали ми вже давніше, що до Мадярщини нема тяги тут не тільки серед українського населення, але й серед самих таки місцевих мядярів.
У цих останніх, безперечно добрих мадярських патріотів, рішають у цьому випадку господарські мотиви, справа прожитку і заробітку, яка наглядно стоїть краще в республіках федерації, ніж у Мадярщині. Такий, наприклад, випадок, що в Мукачеві розписали конкурс на посаду податкового екзекутора, на яку зголосилося 40 інтелігентів, у цьому числі аж… чотири адвокати, говорять більше, як цілі томи мадярської ревіндикаційної пропаганди. Втікачі, які майже щодня переходять на цей бік, також не причиняються до сформування промадярської орієнтації.
Всі наведені моменти допомогли до перемоги, яка, об’єктивно беручи, зовсім зрозуміла. Вони спричинили, що у 187 місцевостях замаяли білі прапори — знак 98-відсоткової перемоги, при чому найзамітніше те, що більшість із них замаяла саме уздовж кордонів Карпатської України.
Своє переконано українське обличчя виявила Карпатська Україна — вповні.*
(«Діло» з 23 лютого 1939 р.).
Джерело: Бірчак Володимир. Карпатська Україна: Спогади і переживання /Післямова Романа Офіцинського. – Ужгород: Ґражда, 2007. – 200 с.
