Завдання, які поставила історія перед молодою Карпатською Україною виростають далеко поза межі нашої сучасної Держави. Розбудова нашої Держави, боротьба за повну її самостійність не лишається без впливу на наш широкий загал на континенті і за океаном, що хоче у відроджені Карпатської України бачити заграву всеукраїнського визвольного зриву до волі і державности всіх земель. Бодай в інтуїції і в логіці подій така думка є безперечно вірною.

Але мусимо відразу признати, що носієм і носієм активних визвольних задумів є “Карпатська Січ”.

Здається, що весь наш найактивніший і найбільше відданий елемент згуртувався в “Січі”, щоб від мрій і доктринальних диспутів про “волю” і “чин” перейти до реалізації єдиної генеральної ідеї – волі України. Це не є жадна проблема, щоб її треба було підтримувати шляхом агітації; її підсвідомо відчувають маси і настирливо допомагають зробити зі “Січі” опору боротьби (прим. – Далі сконфісковано чеською цензурою).

“Січ” стала дійсно національною гордістю, стала надією на велике майбутнє. Відроджується традиція Січових Стрільців скрізь по темних селах, що ще нишком сусідові оповідають про схований десь в стрічі “дараб”, щоб “шитких угнати вон сесім дарабчиком”. 20 літ чекав він у стрісі і ще “почекать мало”, але підуть у бій з ним.

Так самочинно без програми виростає легенда “Січі”, її революційний розмах і сила. Росте, як в році 17-му, любов до старого козацького ремесла, до збройної боротьби. Чи зуміють керманичі використати цей запал і розгін нашої стихії, щоб скермувати її в творче русло, покаже недалеке майбутнє.

Але мимо цього в таких умовинах, в яких працює і розвивається “Січ” треба надлюдських сил і волі доконати тих завдань, які стоять перед нею. На диво, як і в 17-му році основну ідею збройної організації зрозуміло в першу чергу “темне село” в той час, коли безліч колод під ноги тій організації, кидають “здобу денні землянки”. Не думаємо, як наші сумної пам’яти батьки, скидати відповідальність за програну на карб “земляків”, що “будуть відповідати перед історією”. З того розсміється дитина. Ніхто зі зрадників 17-го року не думає відповідати “перед історією”, а ті, що писали ще недавно псалми в честь Масарика і Бенеша – закарпатські славні поети! -нині на шпальтах своїх часописів дають їх. Чудодійні переміни! Хто з них може дійсно відчути революцію? (…).

Без виробленої програми, без точно окресленої тактики “Січ” відрухово прийняла революційну лінію у всіх ділянках життя: змінити психіку народу в боротьбі і втягнути його власними силами творити події на Карпатській Україні. Змінити їх так, щоб не інтереси груп, кляс – чи людей були засадою, але цілість нашої справи. В цьому напрямі іде діяльність “Січі”. Мусимо стати на рівній лінії з нашими братами обабіч Збруча в справах загально національних, але мусимо використати можливість створити те, чого не можуть вони творити: бо моральна підготовка вояка вже нині в нас не вистарчає, а хто це каже, хоче виграти час в користь ворога.

Може тому, що чуйність грає ролю в “Січі”, кожний січовик хай не по фаховому, але завше відповість, як направити недомагання нашого державного життя. Всі реформи повинні прийти, коли не хочемо мати в себе нової Еспанії в закарпатському виді, але без “Січі” вони не прийдуть. Вже хоч би тому, що ця організація ставить справу отверто і справедливо, без соціялістичних викрутасів і оправдань: або, або і дякуючи тому напорові до розвитку, до основних змін, “Січ” робить скоки, радше змушує робити їх тим, хто міг би стократ більше зробити, коли б направду мав такий контакт з масами, як-має його “Січ”, коли б так відчував пульс життя сьогодні, а на вперед 20 років.

“Січ” знайшла свою ціль в спільній боротьбі з масами всієї України через координацію всіх сил у націоналістичному русі, який єдино “Січ” репрезентує на Закарпатті. В кличі “Наша сила в нас самих” не треба шукати нас – слабих, старої дати і поглядів еволю-ціонерів, тип літеплих українців, що на вид жовто-блакитного прапору на будинку Уряду плакала ревно півгодини, мовляв, “вже нам браття старії усміхнулась доля”. Сила “Січі” в її революційному розмаху, в її сприйманню життя трагічно, але й реально.

Ця сила переломлює всі обставини і вийде з розбрату і крутійства нашої дійсности ще більше сконсолідована і зі ще більшим досвідом.

Джерело: Наступ (Хуст). – 1939. – 16 лютого.