Вид на Хуст

Світлий вівторок, 11-го квітня 1939

Зі спогадів Василя Гренджі-Донського

Багато диких вісток кружляє, які суперечать собі, і тому й не записую. Одно певне, що шаліє такий страшний терор, якого не можна порівняти.

Маруся принесла сумну вістку, що випустять з нас хіба ж кількох, а “головних винуватців” відведуть до середини Мадярщини “багна сушити”.

Сьогодні по-перш дозволено нам вийти на подвір’я, бо ще не мали порядного списка. Це характеризує їх порядки.

Перечитали список, що був… На чолі листи все Федір Ревай, потім я, далі Маркуш, відтак Тарканій та інші. Коли я запитався детектива, чому завжди читають прізвища в цьому порядку, то він відповів, що “і серед злочинців мусить бути ранг…”

Виявилося, що добра п’ятина людей взагалі не є записана.

Чотири тижні сидять тут без того, щоб про них “начальство” знало. Їх могли розстріляти, так як робили з іншими за ці криваві тижні, не залишивши ніякого протоколу чи бодай дрібної записки.

Є тут молодий тайний детектив, який був наче зубатий вовк до всіх нас. І мене страшно тероризував у перших днях, обіцяючи таких благ, як куля та мотуз… Але від зустрічі з полковником він до мене змінився – поняття не маю, з яких причин.

Я підійшов до нього і попросив, хай дозволить залишитися нам трохи довше на повітрі. Він погодився. Чорна зграя детективів подалася до канцелярії, з нами залишилися тільки вояки. Ми тоді, проходжуючися в коло, прискакували один до одного і довідувалися про те, що робиться довкола нас. Федір оповів, що його арештував той сам Еґрешій, зв’язав руки, прив’язав до самоходу і, тримаючи йому револьвер на чолі, годинами знущався… Від ув’язнених, що сиділи на першому поверсі, я довідався про ті розстріли, про ті страшні злочини, які були поповнені в льохах і на подвір’ї цієї тюрми. Селян вже тут не було, тільки сама інтелігенція. Селян на команді жандармерії в страшний спосіб збили і пустили додому. Випустили також і священиків. Нас могло тут тепер бути біля двох з половиною сотні… Говорю з багатьма знайомими. Оповідають страшні речі, просто вірити не хочеться. Можна б заповнити цілі томи про ті злочини та варварства, які робилися і ще все робляться. В Тячеві пекло, а деінде ще гірше… Є тут молодий хлопчина з Хуста. Він оповідає, що в Хусті розстріляно і в Тисі потоплено сотні людей…

Інший твердить, що і тут, у Тячеві, одному буковинцеві вирізали тризуб у живому тілі… Цього хлопця збили від п’ят до голови.

В голові мені крутиться. Просто не знаю, як і де це все записувати. Поки що тільки нотую самі дати, бо ще все потрібно перевірити, розпитати й інших. Навіть паперу стільки не маю, щоб усе те описати, що люди говорять.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *