Красне Поле

З програми діяльності Крайового Проводу ОУН на Закарпатті

Український народе Закарпаття!

1939 року протягом шести місяців у своїй державі – Карпатській Україні – маніфестував цілий український нарід Закарпаття живучість Української Нації. Закарпаття здобуло було самостійність, за яку боролися і вмирали найкращі наші сини протягом довгих століть.

Протягом довгих століть боролись ми проти тисячолітнього гноблення українського народу Закарпаття – проти монгольських мадярів. І боротьба наша була увінчана успіхом. Ми стали повними господарями на нашій землі. Ми мали в своїх руках владу, самі кермували своїм життям, самі заводили в себе порядок.

Всі ми пам’ятаємо, з якою злістю і ненавистю дивились мадяре на те, як гарно розвивалась Карпатська Україна. Вони гризлись із скаженості, що вже не будуть могти зробити з нас слуг і рабів, що мали б на них робити. І висилали на нас терористів, щоб розбити нашу державу, а коли то не помогло, то вислали цілу мадярську армію на нас. Найкращий і найдорожчий цвіт Карпатської України – молодь – пішла на фронт, щоб стати й грудьми своїми боронити вхід мадярських орд на Карпатську Україну. А дика орда сунула що далі й безжалісно вистрілювала їх молодих, а потім ще побоями знущалася над цілим українським народом Закарпаття. Прийшли і знищили все, що мало український характер, з криком, що нема вже українців, що не існує український народ у світі. Раділи, що на нову тисячу літ зробили нас рабами.

Але нині велика Українська Нація у свойому Національно-Революційному поході стала в коло вільних народів світу.

Український народ піднявся і силою своєю знищив та кинув під ноги двох відвічних ворогів України – поляків і москалів. І простягає руку, щоб те саме зробити з третім, не ліпшим перших двох, нашим ворогом – мадярами. Мадярський народець зжахнувся. Він бачить, що хоч силою забрав Закарпаття, але воно ще не його.

Закарпатські українці!

В цьому історичному моменті і ми нашими руками маємо помогти звалити мадярів, а тим самим скоріше здійснити наше історичне прагнення, належати до одної, великої Соборної Української Держави. Мадяре думали, що вбили раз на все українців. Так! Вони вбили тіло многих наших братів і синів наших, але Духа нашого не вбили. Дух наш нині наповнений радістю волі українських земель, піднімається ще більше в гору й проголошує, що: Закарпаття має й мусить належати до України. Так! Мадярщина мусить стратити його раз назавжди!

Мадяре гнобили нас за тисячу літ, нищили нас на всіх ділянках нашого національного життя, аби в народі панувала нужда й темнота, поводилися з нами гірше, ніж з худобою. Для нас іншої називки не мали як “бідіш русін”. Що нам лишили мадяре? За мадярського старого режиму не було і в нас нічого нашого, ні шкіл, ні урядів. Наші міста були змадяризовані, наша інтелігенція відчужена, більша частина наших земель була в руках мадярських панів-графів.

А тепер що видимо? Здусивши нас політично, хотять знищити нас культурно. Інтелігенцію нашу переложують в глиб Мадярщини, б’ють, сажають по тюрмах та концентраційних таборах і т. д. Але це їм не поможе. Ні переслідування, ні арешти, ні тюрми, ні побої, ні концентраки, ні ніщо в світі не може зломити нашого і непохитного Духа та нашої твердої волі. Український рух серед цих жахливих обставин тільки змужнів і посилився. І тепер, коли українські землі стали вільними, цей український націоналістичний рух ще з більшою силою голосить: Закарпаття до України!

Незабаром Велика Українська Держава стане вільною. І тоді проти Мадярщини виступим не тільки ми самі закарпатські українці, але виступить проти неї 50-міліонова Українська Нація. І чи зможе монгольський народець мадярів заборонити, щоб Закарпаття не було прилучене до України? Ні! Великий український народ одним помахом змете їх з нашої землі – бо Закарпаття має і мусить належати до України!

Тепер є і буде ще більше по наших селах плачених мадярських агентів, які вихвалюватимуть мадяр, туманити будуть народові голову тим, що нам тут добре житиметься, аби тільки лишитися при Мадярщині. Надходить вже час, щоб раз назавжди порахувалися з такими.

Українці й українки Закарпаття!

Ми всі хочемо, щоб Закарпаття належало до України! Жменька азіатських варварів – що стоїть перед загибеллю – приложить всіх зусиль, щоб втримати Закарпаття при Мадярщині.

Змадяризувавши нас, хоче зрости коштом українського народу.
Українське Закарпаття в цю історичну годину волі Львова кидає своє слово: “Мадярським займанцям українського Закарпаття виповідаємо боротьбу за наше життя, а за їх смерть! Хай цей день, день волі города Льва, буде днем присяги за визволення з-під мадяр Закарпаття.

Українці й українки Закарпаття!

Тепер ми вже не самі! Це не тільки наше бажання – це бажання 50-міліонового українського народу. Ми всі хочемо, щоб Закарпаття належало до України!..

Наше становище до часу прилучення Закарпаття до Української Великодержави.

Безперечно, що український уряд приложить всіх старань, щоб Закарпаття якнайскоріше і в цілості було приключено до Української Великодержави. Український уряд ніколи не зречеться Закарпаття, тому що перед ним закон, за який бореться Український Народ продовж історії, а саме СОБОРНА, САМОСТІЙНА, СУВЕРЕННА УКРАЇНА.

Український Народе Закарпаття! Ніколи не зневіряйся, що Уряд України забуде за Закарпаття, навіть, коли б Тобі то ворожа пропаганда говорила. Може статись, що на якийсь час настануть такі політичні обставини, що Закарпаття не припаде до Української Держави, але лишиться під Словаччиною, чи під Мадярщиною (якщо така взагалі буде існувати). Це ще не значить, що ми маємо розчаровуватись і що вже всякі надії на злучення з Україною пропали. Уряд Український не лишить нас – бо тоді він не був би Українським Урядом – а здійснення Соборної України – то наказ найбільших синів України, наказ історії – і змінити його ніхто не зможе… Але й ми закарпатські українці мусимо спричинитися до прилучення Закарпаття до України. І то всі без виїмку. Праця кожного з нас не велика – лише кожний мусить бути свідомий теперішніх наших засад і завдань.

Я подаю їх тут тільки загально:

1. Кожний закарпатський українець мусить бути переконаний, що Закарпаття має і мусить належати до України і всіми своїми працями мусить співділати до найскоршого здійснення цього.

2. В першу чергу мусить поширювати в народі ідею злуки Закарпаття з Україною й поборювати мадярську й зрадницьку “угро-руську” пропаганду проти злуки і т. под.

3. Коли б ми на якийсь час мали лишитись при Мадярщині, то мадярська влада, якщо і узнає на Закарпатті український культурний рух, – то всіма силами буде підпирати т. зв. “русинізм”. Кожний закарпатський українець від цеї хвилі мусить безкомпромісово поборювати всякі ворожі напрямки.

4. Мадяри, можливо, будуть старатись, щоб якнайбільше закарпатських українців втекло на Україну, й тоді вони (як вже замічається) дуже тішили б ся, бо Закарпаття лишило б ся порожне, отже їхнє. Тому не сміє бути випадку, щоб знову ми перебігали кордон так, як перед цим перебігали до Совітів. Це було б тільки на користь мадярів. Безперечно, що за кордоном, в Україні, і в інших державах, будуть закарпатці все виступати проти мадярської держави аж доти, доки Закарпаття не буде приключено до України. Інший закарпатець не сміє без дозволу залишити терен Закарпаття. Були зроблені кроки, щоб Уряд України завертав закарпатців, що будуть перебігати на Україну.

Завертати будуть ся такі не тому, що буде це уважатися втечею від приложення й своєї руки до здійснення прилучення Закарпаття до України, далі тому, що уважатимуться ті люди без найменшого порозуміння національної праці й завдань, як також без найменшої самопожертви в службі Нації – отже тим самим – зрадниками. І нікому не поможе навіть його славне ім’я, щоб перейшов на Україну. Якраз тому має тут лишитися і тут працювати. Можливо, побачимо знову криваві переслідування з боку мадяр, ба навіть і смерть многих з нас – але в кінці побачимо й ми під ногами своїми смерть народу мадярського. Тому в цій боротьбі стій кожний на своїм місці! Отже ніхто не залишить Закарпаття!

5. Мадяри будуть пропагувати переселити закарпатських українців на Україну. Цю думку український Уряд й Українська Нація відкидає цілком. Переселювати можна тих, що на даній землі є колонізаторами. А ми на Закарпатті не є колонізаторами, а власниками цеї землі від допам’ятної історії. Українська Нація не залишить ні клаптика української землі ні одному окупантові – тим більше мадярам. Отже пропаганду переселення поборюйте і то в чужих і в своїх!

6. Можливо, що Закарпаття буде рішати голосуванням (плебісцитом), куди хоче належати. Тому вже відтепер вщіплюйте в народі ідею Соборності Українських Земель.

7. Хто уважав би подані засади неправильними і або ухилився б від них, або також сам думав би про інших, або говорив чи ширив би інші, буде покараний карою “Сіркової могили”, карою батька Бульби над сином Андрієм, карою гетьмана Мазепи над Кочубеєм…

Мадяри, якщо не хочуть цілком загинути, думаємо, не будуть ставити опору проти злучення Закарпаття з Україною. Ставлення опору спричинило б скорше чи пізніше повний упадок мадярської держави. Український нарід, тепер у своїм історичнім – чи не найбільшім поході – розбиває всі перешкоди, що стоять на перешкоді до злучення українських земель в одну Соборну й Самостійну. Державу. На своїй дорозі він знищив вже своїх відвічних ворогів -поляків, нищить кайдани червоної Росії, і він готов також закрити й останню сторінку історії Мадярщини.

Мадярщина якщо й чесно віддасть Закарпаття, то й так понесе наслідки за повище наведені злочини супроти українського народу продовж історії. Народ український великий – п’ятдесятмілліоно-вий – з великою історією – і сильний – і він зостанеться за своїх синів Закарпаття.

Українці й українки Закарпаття!

Кожний на свойому місці. Україна дала Вам все, вона все Ваша, а Ви в день найбільшої слави її, на жертвенник її положіть і свою працю – свій вчинок в прилученні Закарпаття до останніх укр. Земель.

Кожний хай стоїть на свойому місці аж доти, доки з Києва волею й поміччю Великого Бога – й Твоєю працею та жертвою Твоїх найбільших синів віднині злучаться воєдино вовіки всі Землі українські в одну Велику, Соборну, Самостійну й Суверенну Українську Державу!..”

Слава Україні!
Смерть ворогам!

Джерело: Газета “Чин”, серпень 1941 р. Український Чин Закарпаття. Архівні матеріали і документи. Дослідження. Спомини. – Ужгород: Мистецька лінія, 2004. – С. 50-52.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *