Угорщина і Чехословаччина.Атлас Ромера, 1937 рік

Кордони Карпатської України

Зі спогадів Вікентія Шандора

Жаткович із Масариком домовились, що кордон між Закарпаттям і Словаччиною мав би бути створений па основі договору між Підкарпатською Руссю та Чехо-Словаччиною.

Однак Бенеш пред’явив відповідній комісії Мирової конференції карту, ні з ким її не консультувавши, нащо голова згаданої комісії француз Ларош зауважив, що тільки пропозиції комісії Мирової конференції мають бути пред’явлені Верховній Раді для остаточного вирішення, тобто ті ж пропозиції, які комісії запропонував сам Бенеш.

Представник Англії Гарольд Ніколсон був уповноважений комісією звітувати про Карпатську Україну Раді П’ятьох і мав наголосити на тому, що рішення комісії повністю узгоджується з позицією Бенеша. Таким чином, Бенеш мав запоруку, що справу границі Карпатської України із Словаччиною Мирова конференція вирішить згідно з його бажанням та що вже ніхто інший не зможе вплинути на цю зміну.

Мирова конференція перевіряла ставлення Центральних держав до своїх підлеглих народів. Уже згадуваний Г. Ніколсон, висланий у Мадярщину, результатами своїх спостережень був так вражений, що вкрай критично висловився про тамтешню ситуацію, за що його мадяри і досі згадують з великою злістю.

Ось що він написав:

«Зізнаюсь, що я відносився і досі відношусь до цього тюркського племені з гострою огидою. Подібно, як і їхні двоюрідні брати турки, вони знищили багато, а нічого не створили. Будапешт був фальшивим містом, позбавленим будь-якої автохтонної дійсності. Мадяри цілими століттями поневолювали свої національності».

Так само, як із Чехо-Словаччиною, Бенеш встановив тимчасовий кордон Карпатської України також із Румунією. Цей теж триває і по сьогодні. Демаркаційна лінія між Закарпаттям та Румунією була десь чотири кілометри на захід від дороги Марамороський Сигот – Яблінський перевал. Таким чином, незаконним шляхом було відірвано приблизно дві тисячі км. кв. української території і приєднано до Румунії. Так само Бенеш «об’єднував» і русинів-українців у Чехо-Словацькій Республіці.

Уже сам факт, що Пряшівщина, частково і Мараморощипа, були передані під тимчасову адміністрацію Словаччини та Румунії, свідчить про те, що тут розходилося про національно змішану, хоч переважно українську територію. Наведені джерельні матеріали переконливо доводять; що встановлення тимчасового кордону між Словаччиною і Румунією, з одного боку, та Карпатською Україною, з другого боку, було вирішене:

1. Самими чехо-словацкими державними діячами задовго до отримання необхідних уповноважень від представників карпатських русинів-українців;

2. Члени чехо-словацького уряду не дотримали угоди із Жатковичем та постанови ЦРНР в Ужгороді, особливо у справі границь Карпатської України та її територіальної цілісності, не були уповноважені самовільно встановлювати чи змінювати границі краю;

3. Грубим порушенням признаного Мировою конференцією права для карпатських українців на самовизначення;

4. Порушенням постанов міжнародного права по заключенню правових договорів відносно Закарпаття, бо все діялося без участі представників населення і проти його волі.

Президент Масарик ще в грудні 1918 року у зверненні до Національних Зборів заявив, що карпатські русини посередництвом своїх американських представників виявили бажання з’єднатися з ЧСР. Він, очевидно, мав на думці домовленість із д-ром Жатковичем, бо місцевого рішення в той час ще не існувало. Проти приєднання Закарпаття до ЧСР на Мировій конференції запротестувала нотою від 9 травня 1919 року делегація Української Народної Республіки. Заступник української делегації, посилаючись на рішення Хустського З’їзду від 21 січня 1919 року, який висловився за приєднання Закарпаття до України і вимагав, аби Мирова конференція:

1. Зобов’язала чехо-словацький уряд вивести свої війська із Закарпаття.

2. Послала на Закарпаття спеціальну нейтральну комісію, яка б дослідила справжні погляди русинів на те, до якої держави хочуть приєднатися.

3. Взяла на себе ініціативу здійснити переговори про встановлення кордону між Словаччиною і Карпатською Україною.

Цей акт не сподобався д-ру А. Бескиду і він протестував проти вимог делегації Української Народної Республіки, мотивуючи це тим, що русини є частиною російського народу і не мають нічого спільного з українським політичним рухом.

Читати: Правові підстави приєднання Карпатської України до ЧСР 

Проблема кордону між Карпатською Україною і Словаччиною й надалі була актуальною у взаєминах між Ужгородом, Прагою і Парижем. Центральна Руська Народна Рада в Ужгороді звернулася листом від 1 липня 1919 року до Бенеша і Крамаржа в Парижі, намагаючись знайти реально можливу і правильну розв’язку. Крім територіальних вимог, аби Пряшівщина із Закарпаттям були об’єднані, та забезпечення прав національних меншин, ЦРНР у листі заявляла: «У випадку, коли б рішення проблеми словацько-українських кордонів Мирова конференція залишила на чехо-словацький уряд, президія ЦРНР вимагала провести з цього питання на історичній території Карпатської Русі плебісцит».

Вимога плебі-сциту в даних умовах означає однозначну впевненість у перемозі і є переконливим доказом правильності вимог ЦРНР.

Бенеш не взяв до уваги наведений лист ЦРНР, а свою закулісну діяльність проводив далі, домагаючись того, щоб Мирова конференція не визначала остаточних кордонів, а тільки тимчасові лінії «від міста Чоп на північ поздовж річки Уж до Ужгорода і далі до Карпат».

На підставі наведеного приходимо до висновку, що твердження Бенеша про те, що самі «держави Антанти були заінтересовані у тому, щоб територія автономної Підкарпатської Русі була якнайменшою» нітрохи не відповідає дійсному стану речей.

Усі заяви й пропозиції стосовно Закарпаття на Мирову конференцію Бенеш виготовляв сам, без участі і відома русинів, навіть всупереч домовленості з ними. Про це він пише: «Наші домагання Конференція приймає без заперечень, навіть дуже прихильно. Проти офіційних вимог, які ми на Конференції пред’явили, нема ніяких принципових застережень ані в анґлійців, ані у французів, ані в американців, ані в італійців. Тому можемо впевнено заявити, що наша проґрама тріюмфує».

Для Ради Десятьох та призначеної нею Комісії у справах Чехо-Словаччини Бенеш підготував Чехо-Словацьку програму у формі сімох меморіалів, у тому числі також меморіал «Проблеми угорських русинів». Отже, включення Пряшівської Русі у тимчасову адміністрацію Словаччини, а Мараморощини – Румунії, було виключно заслугою самого Бенеша.

Бенеш підступним способом спричинився до зміни первісного прихильного ставлення Мирової конференції до цілісності території русинів та їх автономії, і таким чином, збаламутив цілу конференцію. Коли це все взяти до уваги, дійдемо до висновку, що внаслідок такої недоброзичливої активності Бенеша рішення Мирової конференції відносно відступленої території відбулося на фальшивій формально-правовій основі. Римське право аплікує в таких випадках правову засаду: «Quod ab initio vitiosuni est, traeta temporis convalescere non potest» – «Що від початку є хибним, те і протягом часу правильним не може статися».

Іван Долгош. Заплакала Тиса кров’ю

У  зв’язку з цим потрібно вказати на те, що д-р А. Бескид, який постійно перебував у Парижі як представник карпатських русинів і сам походив якраз із цієї території, яку Бенеш віддав Словаччині, не був членом жодної комісії та не брав участі у нарадах. Чехо-словацький уряд держав його тільки для показу, аби підтримати, укріпити позицію Бенеша, голос якого був вирішальним. При тій нагоді авторові спогадів хочеться розповісти про пригоду, що сталася йому в 1933 році під час навчання на юридичному факультеті Карлового університету в Празі. Бенеш як міністр закордонних справ і професор Карлового університету оголосив свою лекцію на філософському факультеті. Автор цих рядків як студент на тій лекції поставив Бенешу запитання: «Як це сталося, що Мирова конференція, на якій Ви репрезентували Підкарпатську Русь, приєднала Пряшівщину до Словаччини?» Бенеш грізно спідлоба подивився на мене і, не відповівши на запитання, сказав: «Прошу дальше запитання».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *