Бабуся благає мадярського старшину за свого внука. Фото з 8 тому спогадів В. Гренджі-Донського

Замордування о. Купаря та управителя школи Василя Неболи

Зі спогадів Василя Гренджі-Донського

Священик о. Купар і управитель школи Небола зникли без сліду.

Під час найбільшого шалу терору окупанта, здається, 19-то березня 1939 року, греко-католицький священик у Грушові о. Купар відправляв Службу Божу. Вірні заповнили цілу церкву.

Якраз були на середині Літургії, коли перед церквою стало тягарове військове авто, на якому вже були якісь люди, пов’язані ланцюгами один до одного, а між ними був свіжо приведений місцевий управитель школи Василь Небола, також із пов’язаними руками.

З авта зіскочив один військовий старшина-підпоручник і на чолі жандармів та мадярських “сабадчапатошів” (терористів) вдерся до церкви, спрофанували престіл, увійшовши крізь “царські двері”, схопили священика о. Купаря, ув’язнили його і, ведучи церквою, здерли з нього ризи, зв’язали і посадили на авто між других і зараз кудись відвезли.

Від того часу як о. Купар, так і управитель Небола зникли мов під землю.

Вже після написання цієї книги вдалося мені дістати опис прохання вдів покійників о. Купара і В. Неболи до мадярської державної прокураторії, яке тут подаю (збережено оригінальну мову і правопис) :

Славна Мадярська Королівська Державна Прокураторія!

І

Дня 19 марта 1939 о 9. год. прийшли на наше помешкання в Грушові 4 таборі жандарми й І жандарм в чеській уніформі й одвели моєго музжа Василя Неболу, учителя в Грушові.

Потім сі самі пішли до церкви в Грушові й одти одвели моєго мужа о. Карла Купара, священика в Грушові.

Обох поклали до авта й одвезли в напрямі Солотвинських копалень.

Третього дня, пішла я, Небола Васильова, до Солотвинських копалень, де од одного старшини воєнського, якого ім’я не знаю, одержала інформацію, що наші мужі були одвезені до Бичкова. У Бичкові постановила я, що їх одвезли в напрямі Рахова.

Потім сконстатовала я слідуюче:

Дня 20 марта 1939 прийшло до Требушан особове авто, в якому сиділи пов’язані наші мужі. Тут додали до них ще з требушанських людей й одвезли їх в напрямі Рахово, а потім Кваси.

Доказ: Михайло Поленчук, робітник в Требушанах 535.

Кілька днів на те одна жона донесла до Требушан, що у Квасах говорять, що в одному з квасовських потоків с забито кілька людей. Тому, що свідок Михайло Поленчук глядав також свого сина, пішов на дотичне місце у Квасах, де спізнав між забитими свого сина а рівночасно сконстатовав, що між забитими с також тоти два інтелеґенти, котрих видів у авті в Требушанах дня 20 марта 1939.

Потім у Требушанах показували свідкови жандарми фотографію о. Карла Купара, з якої свідок познав, що особа на указаній фотографії с тотожна з особою, яку видів між забитими.

Доказ: свідок, як вище (Мих. Поленчук.) і Н. Тафі, лісовий сторож в Рахові.

Другий інтелігент між забитими був мій муж, Василь Небола.

Бабуся благає мадярського старшину за свого внука. Фото з 8 тому спогадів В. Гренджі-Донського
Бабуся благає мадярського старшину за свого внука. Фото з 8 тому спогадів В. Гренджі-Донського

II

Забиті особи, між ними і наші мужі, були похоронені в цвинтарі в Квасах, де ще до сего часу находяться. При похороні було також стверджено, що між забитими було 5 требушанських селян і два інтеліґенти, яких привезено з долу.

III

Ми являємося жінками забитих, отже, маємо інтерес на тому, щоби було судова постановлено, що на наших мужах а то Васильові Неболі й о. Карлови Купарови був поповнений злочин з пар. 278 к. зак., тому через нашого уповноваженого адвоката, отдаємо карне донесення й просимо, щоби Славна прокураторія: по думці пар. 93 й 102 кар. проц. зарядила слідство проти незнаного злочинця й учасників, як се припускає пар. 469 кар. проц., при тому для сконстатовання ідентичности, просимо перевести ексгумацію трупів у змислі пар. 240 кар. проц. й сконстатовати, що наші музісі були забиті, згл. поповнено на них злочин з пар. 278 кар. зак.

З глубоким поважанням:
Небола Васильова
Купар Королева.

Пізніше виявилося, що їх відвезли до Требушан і там нечуваним способом замордували їх разом з іншими семи требушанськими селянами, про яких згадую на іншому місці.

Отець Купар залишив молоду дружину і троє дітей-сиріт. Василь Небола також. Вдови ходили по всіх в’язницях і всіх таборах, пані Купарова була навіть усередині травня і в Вар’юлапоші біля Ніредьгази, шукаючи з плачем свого чоловіка. Деякі селяни в таборі інтернованих пригадували собі, що чули від інших, що священика о. Купара замордували вояки і солотвинські мадярські терористи після страшних знущань і побоїв у Требушанах. На о. Купара гнівалися зате, що до солотвинських копалень вдалося йому вмістити за нашої влади декількох українських робітників з-поміж своїх вірних у Грушові. До того часу в копальнях працювали переважно мадяри, які за жодну ціну не хотіли допустити до праці інших.

Замордування о. Купаря та управителя школи Василя Неболи: 1 коментар

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *